Відбулася Сьома Всеукраїнська науково-практична конференція «АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО, ІНФОРМАЦІЙНОГО, ІНТЕРНЕТ ПРАВА ТА ІТ ПРАВА»
25.05.2023 р. на юридичному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка відбулася Сьома Всеукраїнська науково-практична конференція «АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО, ІНФОРМАЦІЙНОГО, ІНТЕРНЕТ ПРАВА ТА ІТ ПРАВА». Організаторами конференції є кафедра інтелектуальної власності, інформаційного та корпоративного права юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка та Науково-дослідний інститут інтелектуальної власності Національної академії правових наук України.
У конференції прийняли участь представники науки права кафедра інтелектуальної власності, інформаційного права, Інтернет та ІТ права, які представляють різні регіони України та різні відомі осередки правової науки. Зокрема, учасниками конференції були науковці з Науково-дослідного інституту інтелектуальної власності Національної академії правових наук України (м. Київ), Навчально-наукового інституту права Київського національного університету імені Тараса Шевченка (м. Київ), Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна, Українського державного університету науки і технологій (м. Дніпро), Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського (м. Київ), Навчально наукового інституту права Сумського державного університету, Навчально-наукового інституту права та міжнародно-правових відносин Університету митної справи та фінансів (м. Дніпро), Національного університету «Одеська юридична академія», Національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого (м. Харків), Львівського державного університету внутрішніх справ, Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана, Національного технічного університету «Дніпровська політехніка», Національного університету біоресурсів і природокористування України, Науково-дослідний інститут приватного права і підприємництва імені академіка Ф. Г. Бурчака Національної академії правових наук України та інших навчальних та наукових закладів та установ.
З вітальним словом виступили Олександра Яворська (завідувач кафедри інтелектуальної власності, інформаційного та корпоративного права юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка), Марта Мочульська (перший заступник декана юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка) та Олександр Дорошенко (директор Науково-дослідного інституту інтелектуальної власності Національної академії правових наук України). Під час вітального слова доповідачі наголосили на важливості проведення подібних наукових заходів з проблематики права інтелектуальної власності, інформаційного права. Конференція відбувається вже всьоме, що засвідчує актуальність питань, які обговорюються та дискутуються на конференції.
Мічурін Є.О., професор кафедри цивільно-правових дисциплін, професор, доктор юридичних наук Харківський національний університет імені В.Н.Каразіна, доповів про проблеми індивідуалізації особи у мережі Інтернет. Він наголосив на тому, що інститут індивідуалізації фізичної особи у приватному праві є необхідним для її участі у цивільному обороті. Кожна особа має відмінні відзнаки від іншої, що дозволяє відрізнити їх між собою, ідентифікувати того чи іншого учасника цивільного обороту. Ідентифікація особи на окремих Інтернет-ресурсах (при вході у банківські електронні кабінети, до скриньки електронної пошти тощо) може відбуватися через автентифікацію та верифікацію (авторизацію). Автентифікація є підтвердженням того, що вхід у систему здійснює належний користувач електронного ресурсу. Це є проходження перевірки автентичності при вході. Авторизація є процедурою, що дозволяє робити користувачу певні дії у електронній системі після входу (перевірка, результатом якої є підтвердження прав особи на вчинення тих чи інших дій в системі). Автентифікація та авторизація може відбуватися, наприклад, через введення логіну, паролю чи іншим способом, передбаченим для доступу до електронної системи. Ступень формальної індивідуалізації, яка може застосовуватися у мережі Інтернет може бути офіційним (має бути вказане ім’я фізичної особи) чи неофіційним (припускається умовний NickName, псевдонім), що залежить від мети ідентифікації, наявності відповідних юридичних прав та обов’язків суб’єктів.
Майданик Р.А., доктор юридичних наук, професор кафедри цивільного права Навчально-наукового інституту права Київського національного університету імені Тараса Шевченка, розкрив тематику володіння цифровим майном. Він наголосив на тому, що глобальна тенденція до визнання віртуальних активів цифровим майном, передача і захист прав зумовлюють актуальність питання щодо володіння цим майном. Право країн загального та цивільного права прямо не визнає криптоактиви, інші віртуальні активи об’єктом володіння. Традиційно перелік об’єктів володіння обмежується матеріальними предметами (речі) і майновими правами та обов’язками. Контроль може розглядатися як елемент поняття майна та вид присвоєння майна, такого як цифрові активи. Контроль повинен грунтуватися на виключноcті як властивого аспекту речових прав (тобто, речових інтересів або праві з речовим ефектом). Створення ефективного правового режиму володіння цифровим майном можливе трьома основними способами (моделями), що передбачає: розширення поняття володіння шляхом визнання контролю над цифровим майном різновидом фактичного тримання, або видом володіння, чи впровадження контролю як еквіваленту володіння, який не буде визнаватися видом володіння.
Яворська О.С., доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри інтелектуальної власності, інформаційного та корпоративного права Львівського національного університету імені Івана Франка, охарактеризувала правовий режим службових творів. Вона зазначила, що у сфері інтелектуальної власності значна кількість об’єктів створюється у зв’язку з виконанням трудового договору. На думку, Олександри Яворської, доцільно відмовитися від практики дублювання норм у ЦК України та у спеціальних законах, оскільки це неефективно, недоцільно, утруднює правозастосування, зрештою і затратно. Доцільно залишити правило ст. 429 ЦК України як загальне та виключити ч. 3 ст. 440 ЦК України, абз. 1 ч. 2 ст. 14 Закону «Про авторське право і суміжні права», повернутися до редакції, у якій була викладена ст. 440 ЦК України у проміжку між 15 липня 2021 року до 1 грудня 2022 року. Але ці норми мають міститися у спеціальному Законі, яким є Закон «Про авторське право і суміжні права», а не у ЦК України. Тому варто ч. 2 ст. 14 Закону викласти у редакції, що пропонувалася Законом від 15 липня 2021 року: майнові права інтелектуальної власності на твір, створений у зв’язку з виконанням трудового договору (контракту), належать працівникові, який створив цей твір, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором або законом. Майнові права на комп’ютерні програми та (або) бази даних, створені у зв’язку з виконанням трудового договору (контракту), належать юридичній або фізичній особі, де або у якої працює працівник, який створив ці комп’ютерні програми та (або) бази даних, якщо інше не встановлено договором. Юридична або фізична особа, де або у якої працює працівник, який створив твір у зв’язку з виконанням трудового договору (контракту), набуває майнові права інтелектуальної власності на такий твір відповідно до цього Кодексу або договору в момент, наступний за створенням такого твору, якщо інше не встановлено договором.
Штефан А.С., доктор юридичних наук, старший дослідник, завідувач відділу авторського права і суміжних прав НДІ інтелектуальної власності НАПрН України, зупинилася на характеристиці права на назву і присвяту твору. Вона відзначили, що однією з новел Закону України «Про авторське право і суміжні права» [1], який набрав чинності 01.01.2023 року, є розширення переліку особистих немайнових прав автора. Окрім традиційних для цієї сфери права авторства, права на зазначення псевдоніму, збереження анонімності автора та права на недоторканність твору, у п. 5 ч. 1 ст. 11 Закону до особистих немайнових прав автора віднесено також право надати назву твору або залишити його без назви, у п. 6 зазначеної норми – право присвятити твір особі (особам), події або даті. Походження цих положень викликає значний інтерес з огляду на те, що міжнародні договори у сфері авторського права, до яких приєдналася Україна, не передбачають право автора на назву та присвяту твору; впровадження цих прав не належить й до євроінтеграційних зобов’язань нашої держави. Це привертає увагу до змісту і функціонального призначення назви твору та присвяти, сутності права автора надати своєму твору назву чи залишити його без назви і права присвятити твір кому-небудь або чому-небудь. Присвята, як правило, не має зв’язку зі змістом твору, а слугує засобом, за допомогою якого автор вираження значимість для себе певної особи чи події. Присвята не виражає творчий задум автора щодо твору, однак супроводжує твір як невід’ємний елемент, яким автор визнав за необхідне доповнити свій твір. У цьому контексті важливо враховувати, що не існує стандартів, які визначали б, що твором є набір лише якихось певних елементів, в той час як інші елементи до складу твору не входять. Твір – це не шаблонне, а індивідуальне явище, він може бути будь-яким, яким його бачить автор. Цілісність твору утворюється крізь призму наявності у ньому усіх елементів, які були включені до твору автором, оскільки саме таким є авторське розуміння свого твору. Відповідно, надання автором назви своєму твору та присвячення твору певній події або особі означає, що недоторканність цього твору охоплює такі назву та присвяту, які не можуть змінюватися або вилучатися без згоди автора.
Андрощук Г.О., головний науковий співробітник НДІ інтелектуальної власності НАПрН України, канд. екон. наук, доцент, присвятив доповідь проблемам модернізації патентної системи ЄС. Європейська Комісія 27 квітня 2023 р. запропонувала нові правила, щоб допомогти компаніям, особливо малим та середнім підприємствам, максимально використати свої винаходи, нові технології та вносити внесок у конкурентоспроможність ЄС та технологічний суверенітет. Нематеріальні активи, такі як торгові марки, промислові зразки, винаходи та дані, набувають все більшого значення в сучасній економіці знань. Інтелектуальна власність є ключовим фактором економічного зростання, оскільки вона допомагає компаніям отримувати вигоду зі своїх нематеріальних активів. За останні два десятиліття обсяг щорічних інвестицій в “активи ІВ” в ЄС збільшився на 87%, у той час як обсяг матеріальних (нежитлових) інвестицій збільшився всього на 30%. Інвестиції в нематеріальні активи також значно менше постраждали від попередньої економічної кризи у 2008 р.). На галузі з інтенсивним використанням ІВ припадає майже половина всього ВВП та понад 90% всього експорту ЄС. У період 2017-2019 років майже 76% торгівлі всередині ЄС припадало на галузі з інтенсивним використанням патентів. Пропоновані Положення про стандартні основні патенти, примусове ліцензування винаходів у кризових ситуаціях та перегляд законодавства про сертифікати додаткової охорони створять більш прозору, ефективну та перспективну систему захисту прав інтелектуальної власності.
Бутнік-Сіверський О.Б., Науково-дослідний інститут інтелектуальної власності НАПрН України, головний науковий співробітник відділу промислової власності та комерціалізації ОІВ, д.е.н., професор, академік АТН України та академік УАН, розкрив проблемні питання цифрової платформізації з огляду інтелектуальної економіки. Він наголосив на поєднанні сучасної економіки зі сферою інтелектуальної власності сприяє прискоренню трансформації інтелектуальної економіки в цифрову, яка набуває нових відмінних ознак.
Комзюк Л.Т., Київський національний університет імені Тараса Шевченка, доцент кафедри інтелектуальної власності та інформаційного права кандидат юридичних наук, доцент, висловив своє бачення про деякі недоліки правового статусу Національного органу інтелектуальної власності. Актуальність теми доповіді зумовлена важливістю наявності в країні досконалої державної системи правової охорони інтелектуальної власності для ефективної охорони і захисту інтелектуальних і суміжних з ними прав. Доповідач наголосив, що правовий статус НОІВ не підлягає реформуванню, оскільки йому іманентно властиві системні «родові» дефекти, усунути які вбачається неможливим. Тому він має бути делегалізований шляхом скасування чинності Закону, яким його «породжено», і припинити своє існування як об’єктивна реальність. З метою комплексного ефективного реформування державної системи правової охорони інтелектуальної власності потрібно було б також, запозичивши кращий європейський (зокрема й польський досвід, весь сегмент сфери ІВ, який стосується авторського права і суміжних прав, передати до системи Міністерства культури та інформаційної політики. Для цього варто було б утворити в його складі відповідний департамент (директорат).
Кислий Т., Науково-дослідний інститут інтелектуальної власності Національної академії правових наук України, адвокат, розповів про об’єкти права інтелектуальної власності, що можуть використовуватися у доменних іменах, UDRP аспект. У доповіді висвітлюються питання щодо того які саме об’єкти інтелектуальної власності можуть бути використані в доменному імені і враховуватимуться при застосуванні Uniform Domain-Name Dispute-Resolution Policy. В доменному імені в силу його специфіки можуть бути використані такі об’єкти інтелектуальної власності як об’єкти авторського права, торговельні марки, комерційні (фірмові) найменування та географічні зазначення, власне, водночас з позиції UDRP такими об’єктами можуть бути лише торговельні марки та інші позначення, які в силу їх використання набули розрізняльної здатності щодо товарів/послуг відповідної особи (наприклад, географічні зазначення).
Тарасенко Л.Л., кандидат юридичних наук, доцент кафедри інтелектуальної власності, інформаційного та корпоративного права Львівського національного університету імені Івана Франка, охарактеризував правовий режим добре відомої торговельної марки. Він відзначив, що Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» виділяє три моделі правової охорони торговельної марки: торговельна марка, права на яку засвідчуються Свідоцтвом України на торговельну марку; торговельна марка, яка визнана в Україні добре відомою, торговельна марка, яка має міжнародну реєстрацію, і поширюється на Україну. Правовий режим добре відомої торговельної марки визначено статтею 25 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг». За загальним правилом саме Апеляційна палата НОІВ (УКРНОІВІ) повинна вирішувати питання про визнання торговельної марки добре відомою. Натомість суд повинен вирішувати це питання лише у разі виникнення спору щодо добре відомості торговельної марки. Зазвичай такі судові спори виникають у випадках наявності такого самого або подібного знака, який має реєстрацію в Україні в якості торговельної марки. У такому разі позивач переважно предявляє кілька позовних вимог, серед яких: визнання недійсним Свідоцтва на торговельну марку відповідача, і визнання добре відомою торговельної марки позивача. При цьому торговельна марка визнається добре відомою щодо конкретних товарів/послуг певного класу (класів) МКТП, незалежно від того, чи це рішення приймається Апеляційною палатою НОІВ чи судом.
Бахарєва О.В., НДІ інтелектуальної власності НАПрН України, розповіла про географічні зазначення та недобросовісну конкуренцію, яка з ними пов’язана. Доповідь стосувалася неправомірного використання географічних зазначень як прояву недобросовісної конкуренції. У доповіді розкрито поняття географічного зазначення товару. Означено, що використання географічних зазначень є важливим способом вказівки джерела походження товарів і послуг та вказано ціль цього використання. Наведені найбільш відомі приклади географічних зазначень. Здійснений аналіз законодавства України про правову охорону географічних зазначень та наголошено, що захист прав на географічне зазначення здійснюється у судовому та іншому встановленому законом порядку, зокрема, шляхом звернення особи, права якої порушені до органів Антимонопольного комітету України.
Кметик-Подубінська Х.І., Львівський національний університет імені Івана Франка, доцент, кандидат юридичних наук, та Павкович Н.М., Львівський національний університету імені Івана Франка, розкрили тематику щодо твору архітектури та його місця серед інших об’єктів авторського права. Вони наголосили, що будівництво відіграє важливу роль в житті суспільства. Будучи матеріальною основою його розвитку і вирішенням житлових проблем, воно значною мірою визначає рівень та умови життя людини. Разом з тим, будівництво є однією з важливих сфер творчої діяльності людини, кінцевим продуктом якої є завершені і підготовлені для експлуатації об’єкти архітектури.
Учасники конференції констатували необхідність та важливість періодичного проведення наукових заходів з проблематики інтелектуальної власності, інформаційного права, Інтернет та ІТ права.
