На юридичному факультеті відбулася Друга Всеукраїнська науково-практична конференція «Актуальні проблеми інтелектуального, інформаційного та ІТ права»

30.10.2017 | 20:50

27-28 жовтня 2017 року на юридичному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка відбулася Всеукраїнська науково-практична конференція «Актуальні проблеми інтелектуального, інформаційного та ІТ права». Організатори конференції: кафедра інтелектуальної власності, інформаційного та корпоративного права ЛНУ імені Івана Франка та Центр дослідження інтелектуального права.

У конференції взяли участь провідні науковці в галузі права інтелектуальної власності, інформаційного та ІТ права, судді, патентні повірені, адвокати, представники органів державної влади та органів місцевого самоврядування: зокрема, науковці Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Науково-дослідного інституту інтелектуальної власності Національної академії правових наук України, Національного університету «Одеська юридична академія», Інституту інтелектуальної власності та права Національного університету «Одеська юридична академія», Національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого, Національного університету «Львівська політехніка», Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», Приватного вищого навчального закладу «Буковинський університет», Державного вищого навчального закладу «Національний гірничий університет», Національного університету біоресурсів і природокористування України, Приватного Вищого навчального закладу «Комп’ютерна академія ШАГ», Львівського національного університету імені Івана Франка та інших навчальних закладів.

Активну участь в роботі конференції взяли судді загальних та господарських судів, зокрема судді з Личаківського та Сихівського районних судів м. Львова, Апеляційного суду Львівської області, господарського суду Закарпатської області, Львівського апеляційного господарського суду.

Учасників конференції привітав перший заступник декана юридичного факультету ЛНУ імені Івана Франка доцент Марін О.С. Він, зокрема, наголосив на актуальності та важливості проведення такого заходу з огляду стрімкий розвиток інформаційних технологій та необхідністю належної правової охорони прав інтелектуальної власності, інформаційних прав, які набуваються і здійснюються з використанням цифрового середовища. Окрім того, однією з вимог Угоди про асоціацію між Україною та ЄС є гармонізація національного законодавства України у сфері інтелектуальної власності. Тому проведення конференції із залученням широкого кола науковців, практиків є значущим заходом не тільки для самих організаторів, а для університету та регіону загалом. Перший заступник декана побажав учасникам конференції плідної дискусії та вагомих результатів, що можуть бути використані для удосконалення чинного законодавства України, а також ураховані у контексті вдосконалення чинного законодавства України відповідно до стандартів ЄС.

Інформаційним партнером конференції «Актуальні проблеми інтелектуального права» виступив юридичний журнал «Право України». Заступник головного редактора журналу «Право України», к.ю.н. Штанько А.О. відзначив актуальність проведення всеукраїнського заходу щодо обговорення проблем права інтелектуальної власності, інформаційного та ІТ права у Львові та підкреслив необхідність подальшої наукової співпраці у цій сфері.

Під час конференції відбулася презентація підручника «ІТ право», підготовленого викладачами кафедри інтелектуальної власності, інформаційного та корпоративного права, за загальною редакцією професора Яворської О.С. (колектив авторів – професор Яворська О.С., доценти Мартин В.М. і Тарасенко Л.Л., кандидат юридичних наук Самагальська Ю.Я., юристи Джочка О.П. та Тарасенко Х.Ю.).

Професор Яворська О.С., презентуючи колективну наукову працю, відзначила, що цифрові технології ваблять своєю таємничістю, широкими можливостями. Цифрове середовище стало паралельним світом, у якому люди спілкуються, знаходять друзів чи ворогів, розповсюджують та черпають інформацію, ведуть бізнес, заробляють гроші, зрештою «живуть». Це середовище стало паралельним світом, у який хтось втікає від несправедливості чи суєтності реального світу, хтось не уявляє себе без ґаджетів та інших технічних пристроїв, а для когось це просто павутина, що обплутує, даючи наснагу чи розчарування. З правової точки зору це – середовище формування, прояву та функціонування суспільних відносин. Як і у реальному житті не всі суб’єкти суспільних відносин підтверджують презумпцію добросовісності контрагента, так і у цифровому середовищі – не всі використовують його з благими намірами. Відтак постає проблема щодо урегульованості таких відносин. Пояснити феномен ІТ права з точки зору усталених підхо-дів на систему права з її поділом на галузі за предметом і методом правового регулювання неможливо. Але факт його існування беззаперечний, адже ІТ право – специфічне право, воно охоплює правові норми, що урегульовують різні суспільні відносини як за своєю природою, так і за суб’єктним складом, об’єктом, змістом тощо. ІТ право – це складне явище з огляду на специфіку його функціонування – середовище без кордонів, без звиклих понять реального світу. Відтак ІТ право не може мати перспектив розвитку виключно у рамках національної держави. Міжнародне співробітництво, на основі якого можуть бути вироблені єдині підходи, принципи мирного, комфортного співжиття у цифровому середовищі, має тут визначальне значення. Уніфікація правових підходів до регулювання цифрового середовища особливо актуальна. ІТ право характеризується як комплексна галузь законодавства, але воно не може бути структуроване за інститутами, субінститутами, підгалузями тощо, оскільки йдеться насамперед про особливі прояви суспільних відносин у новому для них середовищі – цифровому.

Учасники конференції відзначили, що підручник «ІТ право» уде корисним для усіх, хто цікавиться питаннями правового регулювання інформаційних технологій: студентам, аспірантам, викладачам, практикам у ІТ-сфері та іншим.

Доповіді учасників стосувалися як загальнотеоретичних проблем права інтелектуальної власності, інформаційного та ІТ права, так і прикладних проблем правозастосування щодо авторських прав, патентних прав, засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, знаків для товарів і послуг, договорів у сфері інтелектуального права, процесуальних особливостей розгляду спорів інтелектуальної власності, здійснення інформаційних та авторських прав у цифровому середовищі тощо.

Зокрема, професор кафедри інтелектуальної власності, інформаційного та корпоративного права ЛНУ імені Івана Франка Ромовська З.В. наголосила на необхідності розвитку творчого потенціалу кожного з нас. Творчість уособлює свободу творити щось нове, створювати результати інтелектуальної праці у різних сферах. І ці результати інтелектуальної творчої діяльності повинні належно охоронятися правом.

Доцент Ханик – Посполітак Р. Ю. (завідувач кафедри приватного права Національного університету «Києво-Могилянська академія») доповіла про переваги та потенційні ризики єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Зокрема, вона зазначила, що проектом № 6232 Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який прийнятий Верховною Радою України 03 жовтня 2017 року, передбачено запровадження Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Закріплення відповідних норм є свідченням проникнення новітніх інформаційних технологій у сферу судочинства та подальше послідовне запровадження електронного правосуддя в Україні, що у повній мірі відповідає завданням, що поставлені у Стратегії реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015-2020 роки. На думку, Ханик – Посполітак Р.Ю., впровадження Єдиної судової системи не є чимось абсолютно новим для українського судочинства, адже чинні на даний момент процесуальні кодекси уже містять норму про автоматизовану систему документообігу суду. Проте, якщо порівняти норми проектів та чинних процесуальних кодексів, то можна одразу помітити змістовну відмінність. Єдина судова система містить як елементи електронного правосуддя, що уже функціонують, як от: реєстрація документів, що надходять до суду; розподіл справ між суддями, тобто визначення судді або колегії суддів (судді-доповідача) для розгляду конкретної справи, так і нові елементи, зокрема: подання документів в електронній формі; надсилання повісток не тільки у паперовій формі; електронні докази тощо. Єдина судова система також увібрала й зафіксувала ті елементи електронного правосуддя, які на даний час використовувалися як експеримент в окремих судах України, зокрема обмін документами між судом та учасниками процесу. Однак, запровадження ІТ технологій в судочинство містить й певні потенційні ризики/загрози, які пов’язані з можливістю доступу третіх осіб (сторонніх) до цієї системи. Перший ризик, це повне або часткове знищення інформації, що міститиметься у Єдиній судовій системі. У цьому аспекті важливим є створення належного захисту інформації, що міститиметься у Єдиний судовій системі наприклад, шляхом копіювання інформації на додатковий сервер, або запозичення досвіду НБУ по захисту Системи електронних платежів в Україні. Другий потенційний ризик, потрапляння інформації про учасників процесу стороннім особам (імена, адреси тощо), тобто те що згідно законодавства становить персональні дані фізичної особи. Для повноцінної роботи системи необхідно прийняти відповідне Положення, де буде детальніше та чіткіше порівняно з процесуальними кодексами врегульовано усі аспекти (процесуальні, технічні тощо) пов’язані з її функціонуванням. При цьому варто продумати систему безпеки даної Єдиної судової системи з метою захисту персональних даних та унеможливлення знищення всіх даний як таких взагалі у випадку «хакерських атак».

Ректор першого в Україні приватного ІТ Університету – Вищого навчального закладу «Комп’ютерна академія ШАГ» доцент Волошин В.В. та проректор з науково-педагогічної роботи цього ж ВУЗу, професор Пелешко Д.Д. наголосили на необхідності належного розвитку ІТ освіти в Україні, а також на актуальності проведення таких заходів як конференція щодо проблем ІТ права. Інформаційні технології потребують належного правового регулювання, яке станом на сьогодні не враховує всі аспекти ІТ відносин. Вони відзначили, що ІТ компанії потребують відповідного юридичного супроводу своєї діяльності, оскільки існує гостра потреба в належній правовій охороні та захисті програмних продуктів, які виробляються цими суб’єктами господарювання.

Представник Центру з надання правової допомоги у сфері захисту прав інтелектуальної власності, що діє при Львівській обласній державній адміністрації, Харків Л.О., розповіла новостворений Центр та про засади його функціонування. Зокрема, завданнями такого Центру є надання консультативної правової допомоги та сприяння фізичним та юридичним особам в отриманні інформації щодо законодавства у сфері інтелектуальної власності, щодо основних прав суб’єктів права інтелектуальної власності, щодо основних правових механізмів їх захисту; проведення інформаційно-роз’яснювальної роботи з органами виконавчої влади та представниками інститутів громадянського суспільства; співпраця з потенційними іноземними інвесторами регіону з приводу надання інформації про поточний стан справ у сфері інтелектуальної власності; співпраця з Державною організацією «Українське агентство з авторських та суміжних прав» та її структурними підрозділами у в частині захисту виявлення та запобігання порушенням авторських та суміжних прав тощо.

Доцент Крижна В.М. (кафедра цивільного права, Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, доцент) доповіла про неоднозначні законодавчі положення щодо торговельних марок. А саме вона вказала на те, що більшість країн світу не надає можливості фізичним особам набувати права на торговельні марки, пояснюючи це індивідуалізуючою функцією знаку, оскільки фізичній особі без статусу суб’єкта підприємницької діяльності, яка не виготовляє товар і не надає послуги, немає потреби щось індивідуалізувати. Однак Україна не притримується такого підходу і дозволяє фізичним особам реєструвати торговельні марки на своє ім’я, і ця практика на сьогодні є настільки усталеною, що значна кількість право володільців торговельних марок є фізичними особами. На думку Крижни В.М., не слід обмежувати коло суб’єктів права на торговельну марку з метою недопущення реєстрації знака особами, які не беруть участі у процесі виробництва товарів чи наданні послуг. З практичної реальності сьогодення необхідно враховувати той факт, що в Україні, як правило, реєстрація знака і видача свідоцтва займає близько двох років, а тому фізичній особі доведеться мати статус підприємця, не знаючи насправді, чи отримає вона майнові права на торговельну марку. Гарантією використання знака є можливість дострокового припинення дії свідоцтва на знак, якщо він не використовується або недостатньо використовується в Україні протягом трьох років від дати публікації відомостей про видачу свідоцтва або від дати, коли використання знака було припинено.

Патентний повірений Черкашин В.Ф. (юридична і патентна фірма «Черкашин і партнери») розповів про переслідування порушників прав інтелектуальної власності в Україні в умовах адаптації національного законодавства до стандартів ЄС. Він вказав, що управління патентно-правовими операціями встановлює наступні показники: якість, географію і силу патентування, доцільність валютних витрат на процедуру та повірених, ризики і висновки експертиз щодо рівня ліквідності творчого продукту на ринку (оцінка Drafts Total), доцільності патентування по вибраних країнах, прецедентні світові ліцензії, політичні чинники, тощо. Європейська Патентна Конвенція закріпила основи традиційного патентного регулювання Євросоюзу за винятком деяких особливостей. Процедура отримання Європейського патенту регулюється згаданою Конвенцією, що ратифікована на сьогодні у 38 європейських країнах. Дія Європейського патенту поширюється впродовж 20 років на європейські країни і цей патент має силу національного патенту на території кожної з зазначених в ньому європейських країн. На думку Черкашина В.Ф., сьогодні спостерігаються деякі виразні тренди характерні для модернізації відносин з ЄС у цій сфері: регулювання відносин в галузі інтелектуальної власності адаптується саме до вимог ЄС, а не навпаки; існування «омертвілих» об’єктів права інтелектуальної власності, нешкідливих для практики по суті, як таких, що неповністю відповіли на вимоги реального забезпечення інтересів суспільства і правовласників (відкриття, раціоналізаторські пропозиції тощо); покроковий реальний спосіб входження до ЄС спільноти; створення дієвої патентно – правої охорони інтересів підприємців для венчурних проектів, інноваційних інвестицій

Завідувач кафедри інтелектуальної власності, інформаційного та корпоративного права Львівського національного університету імені Івана Франка професор Яворська О.С. проаналізувала та висловила своє бачення щодо законодавчих новел про способи захисту авторських прав, що порушені в мережі Інтернет. Так Законом від 23 березня 2017 року внесено низку змін та доповнень до Закону «Про авторське право і суміжні права» власне у ча-стині захисту авторських та (або) суміжних прав у мережі Інтернет. У разі порушення авторських прав у мережі Інтернет, можуть застосовуватися ті ж способи захисту, що застосовуються у разі їх порушення у реальному середовищі. Норми ж нової статті 52-1 закріплюють особливості захисту у разі порушень авторських і (або) суміжних прав у цифровому середовищі. Отже, відповідно до нововведень, при порушенні будь-якою особою авторських і (або) суміжних прав, вчиненому з використанням мережі Інтернет, суб’єкт таких прав (заявник) має право звернутися до власника веб-сайту та (або) веб-сторінки, на якому (якій) розміщена або в інший спосіб використана відповідна електронна (цифрова) інформація, із заявою про припинення порушення. У частині першій нової статті Закону 52-1 зазначено, що порядок захисту авторського права і (або) суміжних прав, визначений цією статтею, застосовується до відносин, пов’язаних з використанням аудіовізуальних творів, музичних творів, комп’ютерних програм, відеограм, фонограм, передач (програм) організацій мовлення. Такий підхід може породити проблеми практичного характеру: чи підлягають застосуванню норми статті 52-1 Закону у разі порушення авторських прав на інші об’єкти, перелік яких закріплений у статті 8 цього ж Закону, у разі їх неправомірного використання у мережі Інтернет. Наприклад, фотографії, літературні твори різного жанрового спрямування, бази даних тощо. Видається, що визначати вичерпний перелік об’єктів щодо яких можуть застосовуватися особливі способи та порядок захисту від порушень прав на них у мережі Інтернет, неправильно. Адже практично у цифровому середовищі можуть розміщуватися будь-які об’єкти авторського і (або) суміжних прав з порушенням прав їх суб’єкта. Також імперативно встановлено, що заявник звертається із заявою про припинення порушення виключно за представництвом (посередництвом) адвоката. З одного боку такий законодавчий підхід забезпечить кваліфіковані (грамотні) звернення до власників веб-сайтів про усунення порушень, але з другого – це явне обмеження прав заявників на звернення за захистом порушеного права. Адже заявник звертається не до суду, де фахова допомога адвоката вкрай необхідна, а тільки до власника веб-сайту. Окрім того, ефективному захисту порушених прав не сприятиме зайва формалізація вимог щодо змісту, форми подання заяви та деяких процедурних моментів їх розгляду.

Здійсненню прав інтелектуальної власності у цифровому середовищі було предметом доповіді доцента кафедри інтелектуальної власності, інформаційного та корпоративного права Львівського національного університету імені Івана Франка Тарасенка Л.Л., який наголосив на тому, що станом на сьогодні доволі часто вживається два поняття: «цифрове середовище» і «мережа Інтернет». Визначення поняття «цифрове середовище» у законодавстві України не наводиться, однак в науковій літературі вказують, що це словосполучення не тільки ввійшло у звичайну мову, а починає використовуватися і в юридичній лексиці. На думку Тарасенка Л.Л., Цифрове середовище – це ширше поняття, ніж мережа Інтернет, оскільки цифрове середовище включає у себе не лише веб-сайти (і веб-сторінки як складові веб-сайтів), а й електронні документи, файли, в тому числі оцифровані об’єкти інтелектуальної власності, які використовуються на відповідних пристроях, що не передбачають паперової форми документообігу (комп’ютери, ноутбуки, планшети, телефони, інші види так званих «гаджетів»). Об’єкти інтелектуальної власності можуть мати так зване «цифрове вираження» – можуть бути прочитані, відтворені і передані через відповідні технічні пристрої вказані вище, зазвичай з використанням мережі Інтернет. Міжнародними договорами, що забезпечують основу правового регулювання використання об’єктів авторського права і суміжних прав у цифровому середовищі є так звані Інтернет-договори Всесвітньої організації інтелектуальної власності від 20 грудня 1996 року (Договір ВОІВ про авторське право; Договір ВОІВ про виконання і фонограми). Інтернет-договори у тексті використовують поняття «цифрове середовище», і не вживають слово «Інтернет». Цифрове середовище вживається для охоплення широкого кола комп’ютерних мереж, в яких можуть використовуватися такі майнові права суб’єктів авторського права і суміжних прав, як право на відтворення та на розповсюдження серед широкої публіки, право зробити записані виконання та фонограми доступними. Водночас стан правового регулювання інформаційного середовища в мережі Інтернет та відносин у цифровому середовищі загалом можна охарактеризувати як недостатній, оскільки чинні правові норми, які регулюють ці відносини, не відображають реально існуючого стану суспільних відносин та не встигають за розвитком цифрових технологій.

За результатами проведення конференції було видано Збірник матеріалів конференції Учасники конференції одностайно констатували важливість подальшого проведення таких заходів, які спрямовані на прикладні дослідження проблематики ІТ права, права інтелектуальної власності та інформаційного права.

Збірник матеріалів конференції 27-28 жовтня 2017 р.

ПРОГРАМА Конференції Актуальні проблеми інтелектуального, інформаційного та ІТ права. 27-28.10.2017