Історія

Юридичний факультет є одним з найдавніших українських юридичних навчальних закладів. Початок свого існування Львівський університет, бере з 20 січня 1661. Саме тоді польський король Ян Казимир підписав диплом, який надавав Львівській Єзуїтській колегії «гідність академії і титул університету».

На першому етапі існування університету, який тривав понад 100 років, навчання проводилося за програмою єзуїтських шкіл, розробленою ще наприкінці XVI ст. і позначеною відносно низьким науковим і освітнім рівнем. Студентів-українців, які становили до 30 % загальної кількості, всіляко намагалися привернути до католицизму. За першим поділом Речі Посполитої (1772) західноукраїнські землі приєднала австрійська монархія. У Галичині почали запроваджувати нові, австрійські порядки. Львівський університет був реорганізований у ліцей, де викладались юридичні і філософські науки. З початку заснування і до 1773 р. Львів. ун-т перебував у повному підпорядкуванні єзуїтського ордену. В ун-ті працювало два відділи – філософський і теологічний. Окремо були утворені «Медична колегія» і “Теологічна студія”. Крім того, в утвореній 1776 “Становій колегії”, де навчались особи виключно шляхетського походження, викладалися і юридичні дисципліни. На базі цих закладів у жовтні 1784 р. імператор Йосиф ІІ підписав диплом про відновлення Львів. ун-ту. Диплом визначав, що ун-т складається з чотирьох факультетів (філософського, юридичного, медичного і теологічного), а також гімназії, що служила базою для комплектування студентів. В австрійський період навчальна програма юридичного факультету передбачала вивчення на першому курсі природного права, історії римського права і адміністрації, на другому — цивільного і кримінального права, на третьому — канонічного права і на четвертому — політичних наук. Навчальні дисципліни на юридичному факультеті викладалися латинською і німецькою мовами. Юридичний факультет у той час готував в основному кадри для органів влади Коронного Краю Галичини і Володимирії. Наукові кадри тоді формувалися поза університетом із здібних осіб із вищою освітою, які самостійною працею оволодівали наукою. Тогочасна юридична наука здебільшого поширювала і розвивала філософські ідеї історичної школи права, що намагалася виправдати політику абсолютної монархії Габсбургів. Студентський контингент Львівського університету в абсолютній більшості складали діти заможних соціальних груп. Так, у 1847— 1848 навчальному році 11,7% студентів — діти поміщиків, 35,1 % — чиновників, 22,3 % —священиків, 10,5 % —дрібних власників і купців, 4,4 % — людей вільних професій, 4,2 % — селян, 3,8 % — ремісників, 8,2 % — відомості відсутні. У 1817 Львівському ліцеєві знову було надано статус університету і присвоєно ім’я імператора Франца І. Цей період аж до 1848 характеризувався поширенням серед прогресивної студентської молоді і професорів демократичних ідей, що поширювалися у Західній Європі в період буржуазно-демократичних революцій. Для боротьби з небажаними настроями в університеті був встановлений суворий режим нагляду з боку органів поліції. Прогресивно настроєні студенти створювали таємні гуртки і товариства, активно включалися в боротьбу за демократичні права. У 1842 р. університеті навчалося 1182 студенти, з них 392 — на юридичному факультеті. Серед усіх студентів університету близько 300 були українцями, які навчалися переважно на теологічному факультеті. У 1862 на юридичному факультеті, не дивлячись на спротив польської шовіністично налаштованої більшості ради ф-ту було створено дві кафедри з українською мовою викладання: кафедра цивільного права, яку очолив проф. Еміль Лопушанський та кафедра кримінального права, яку очолив проф. Владислав Сроковський. З 1867 кримінальне право українською мовою викладав проф. Іван Добжанський, з 1886 – проф. Петро Стебельський. З 1869 факультет мав назву «факультет права і політичних знань» Львів. ун-ту, який тоді називали Цісарсько-Королівським ун-том ім. Франца – Йосифа І. З 1873 розпочав викладати проф. Олександр Огоновський, який до 1891 очолював кафедру цивільного права з українською мовою викладання на факультеті права і адміністрації Львівського університету. З 1891 до 1899 посада керівника цієї кафедри була вакантна. У 1899 починає свою викладацьку діяльність на посаді доцента цивільного права та завідувача кафедрою Станіслав Дністрянський. Усі студенти університету перші три роки навчалися за програмою філософського факультету, який по суті був підготовчим, загальноосвітнім. Після його закінчення студенти поступали на спеціальні факультети, навчання у яких тривало чотири роки. Навчальна програма юридичного факультету передбачала вивчення природнього права (філософії та теорії права та держави), історія римського права та адміністрації, цивільного, кримінального та церковного права, історії політичних наук. Юридичний факультет в австрійський період був найбільшим у Львівському університеті. У 1910 р. на ньому навчався 2721 студент. Перша світова війна на деякий час паралізувала життя Львівського університету. З перших днів війни його приміщення перейшло у відання військових властей, більшість викладачів залишила місто, заняття припинилися і були відновлені лише в жовтні 1915 p., причому кількість викладачів і студентів порівняно з довоєнною скоротилась у кілька разів. Після розпаду Австро-Угорщини (в жовтні 1918 р.) і проголошення у листопаді 1918 р. На території Східної Галичини Західно-Української Народної Республіки новий набір у Львів. ун-т не проводився, а студенти-українці старших курсів мали продовжити навчання у м. Станіславі (нині – Івано-Франківськ). Хоч певна підготовка до відкриття українського університету тут проводилася, але у зв’язку з війною ця справа реалізована не була. Після поразки Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) у липні 1919 р. та захоплення Галичини Польщею на юридичному факультеті (як і на інших факультетах) Львівського університету було ліквідовано всі кафедри з українською мовою викладання, усіх професорів-українців звільнено з роботи. Наказом ректора Юраша від 14 серпня 1919 р. фактично було заборонено українцям студіювати в цьому університеті. Студентами могли бути зараховані лише особи, «які сповнили вимоги військової служби в польському війську», причому на окремих факультетах (у тому числі і на юридичному) вводилася процентна норма так званий «numerus clausus» (обмежене число). Це стосувалося, насамперед, українців. Університетові було присвоєно ім’я Яна Казимира. У цих умовах в 1920 р. почали діяти таємні українські університетські курси з філософським, юридичним і медичним відділами, які стали основою таємного Українського університету, заснованого на з’їзді українського студентства в липні 1921 р. на зразок західноєвропейських університетів. У період польського панування у Галичині (1921 – 1939 рр.) першим ученим ступенем після закінчення університету був ступінь магістра. На юридичному факультеті Львів. у-ту його одержував кожний, хто закінчив чотири курси і склав усі іспити. Щоб здобути ступінь доктора, потрібно було не раніше ніж через два роки після одержання ступеня магістра подати дисертацію і скласти спеціальні профільні іспити. Одержання наукового ступеня доктора ще не давало права викладати в університеті. Для цього необхідно було стати доцентом, пройти так звану габілітацію: після апробації опублікованої наукової праці-монографії (нею не могла бути попередня докторська дисертація) здати колоквіум зі спеціальності і провести пробну лекцію перед спеціальною комісією і радою факультету. На 17 кафедрах юридичного факультету залишилися відомі професори з часів Австро-Угорщини. З польських професорів тривалий час працювали на юрид. ф-ті історики права О. Бальцер (1858 – 1933), П.Домбковський (1877 – 1950 рр.) та ін. У той час сформувалися нові вчені-правознавці. Серед них професор цивільного права Р. Лоншан де Бер’є — останній ректор польського університету, який в 1939—1941 pp. працював у радянському Львівському університеті, а в липні 1941 р. разом із великою групою львівських учених був розстріляний гітлерівцями; також проф. П.Домбковський і ін.

Приєднання у 1939 р. Західної України в єдиній Українській Радянській державі відкрило нову сторінку в історії Львівського університету і його юридичного факультету. В діяльності університету відбулися значні зміни. Новим змістом наповнилися навчальний і науковий процеси. 1 грудня 1939 р. університет був перейменований у Львівський державний університет. Указом Президії Верховної Ради УРСР від 8 січня 1940 р. йому було присвоєно ім’я Івана Франка. Перший навчальний рік на юридичному факультеті Львівського державного університету радянської доби розпочався 15 січня 1940 р. Йому передувала короткочасна, але напружена праця адміністрації університету і факультету, його професорсько-викладацького складу, спрямована на підготовку нового навчального плану, наповнення навчально-виховного та наукового процесів новим змістом. Адже учбовий план юридичного факультету дорадянського періоду відповідав завданням підготовки кадрів переважно для державного аппарату Другої Речі Посполитої. Ним передбачалось навчання студентів, перш за все, на догмах тих галузей права, які мали практичне значення для повсякденної діяльності чиновника державної установи. Новий навчальний план, опанування якого було розраховане на чотири роки, передбачав не лише галузеві юридичні дисципліни, але й мовну підготовку і ряд соціально-політичних та історичних дисциплін. Неоціненну допомогу в організації навчання та підготовці спеціалістів-юристів у Львівському університеті в цей період надали колективи юридичного факультету Київського університету , Харківського, Московського та Свердловського юридичних інститутів, Інституту держави і права АН СРСР, які надіслали учбову літературу, а також відрядили викладачів для читання лекцій студентам. На початку 1940 р. на факультеті цикли лекцій читали професори московських юридичних вузів і наукових інститутів, зокрема М.А. Аржанов, С.С. Кравчук, К.А. Мокичев, М.О. Чельцов-Бебутов, Б.С. Маньковський. На постійну роботу з Харкова прибув П.О. Недбайло, який тоді ж став деканом факультету. Значну допомогу в організації учбового процесу на факультеті в цей період надав професор Харківського юридичного інституту С.Л. Фукс. Він же вперше прочитав для студентів курс історії держави і права СРСР.

На факультеті викладали й ряд професорів , які працювали тут у дорадянський період. Серед них професор П.Б. Домбковський ,який став першим деканом юридичного факультету (в 1939 році, а потім був ним з 1944 по 1945 р.) радянського Львівського університету і до кінця своїх днів (1950 р.) очолював кафедру історії та теорії держави і права. Цивільне право викладали професори Маврикій Алерганд і Роман Лоншан де Барє, а кримінальне – Юліуш Макаревич. У підготовку молодих кадрів юристів у цей період включалмся також відомі прогресивні польські вчені-юристи К.Кораній (пізніше професор Варшавського університету , член Польської Академії наук), К.Пшебиловський (в майбутньому професор Краківського університету ), С.Розмарін (пізніше член-кореспондент Польської Академії наук, професор Варшавського університету), С.Ерліх (пізніше професор Варшавського університету) та ін. Поповнилися відразу ж викладацькі кадри факультету і представниками місцевої української інтелігенції, які не могли працювати в університеті за Польщі . Серед них були останній ректор Таємного Українського університету у Львові Є.В. Давидяк, а також М.К. Топольський , О.П. Луців, В.І. Калинович та ін. Проведені в 1939 – 41 рр. заходи щодо докорінної реорганізації факультету дали можливість справу підготовки юридичних кадрів вищої кваліфікації на Західній Україні поставити на належний рівень. Уже в червні 1940 р. диплом про закінчення юридичного факультету Львівського державного університету ім. І.Франка одержали 120 випускників, які отримали призначення на роботу в органи Міністерства юстиції УРСР, прокуратури, адвокатури тощо.

Віроломний напад на нашу країну фашистської Німеччини перервав творчу працю колективу університету та його юридичного факультету. Вже 30 червня 1941 р. німецькі війська вступили у Львів. По-варварському віднеслися вони до Львівського університету і його вчених. У перші ж дні окупації почалися їх арешти і розстріли. Фашистами та їх помічниками було розстріляно 11 професорів і 9 доцентів університету, серед яких були відомі вчені юридичного факультету професори Роман Лоншан де Барє та Маврикій Алерганд. Університету було завдано величезної матеріальної шкоди. Приміщення юридичного факультету використовувалося фашистами під казарму. Кабінети , навчальне обладнання, кафедральні бібліотеки були повністю зруйновані, знищені або використані для опалення кімнат.

У липні 1944 р. Львів був звільнений від фашистської окупації, і університет, а в його складі і юридичний факультет, відновлюють свою діяльність. 15 жовтня 1944 р. після більш як трирічної перерви на факультеті знову розпочалися заняття. У цей день за парти сіли 42 студенти другого – четвертого курсів, більшість з яких навчалася на факультеті ще до війни, а з 1-го листопада 1944 – 45 студентів першого курсу. Зарахування на перший та старші курси продовжувалося і після початку навчального року. Серед студентів факультету було багато демобілізованих воїнів-фронтовиків. Загартовані в боях, вони становили золотий фонд факультету і університету , зцементовували колектив, мужньо долали труднощі. А їх було немало. Заняття проводилися у дві зміни, аудиторії не опалювалися , обмаль підручників, відсутність паперу, аудиторного обладнання і т.ін. І все ж факультет розпочав підготовку юридичних кадрів, і в 1945 р. його успішно закінчили 22 випускники.

Першим його «радянським» деканом став проф. П.Домбковський. Учбовий процес у цей час забезпечували три кафедри: історії та теорії держави і права та державного права; цивільного права і процесу; кримінального права і процесу. На них працювало 18 викладачів. Повернувся на факультет П. О. Недбайло. Завдяки його активній діяльності відчутно пожвавилося внутрішнє життя факультету, покращився його навчально-виховний процес. З Свердловського інституту на постійну роботу у Львів прибув професор С. Гофман, який разом з Ю. Макаревичем забезпечив викладання курсу кримінального права. Для викладу курсу адміністративного права з Московського університету на факультет відряджається професор І. І. Євтихієв. Курси лекцій з міжнародного публічного права та цивільного права читали професори В. М. Корецький та М. В. Гордон. Наприкінці 1950 р. на факультеті відкривається нова кафедра — державного і адміністративного права, першим завідуючим якої став П. Недбайло. Кафедру кримінального права і процесу очолив П. Михайленко. В середині 50-х років П. Недбайло і П. Михайленко захистили докторські дисертації і одержали звання професора. Вони провели значну роботу в підготовці кауково-викладацьких кадрів для факультету. За час 1945—1950 pp. захистили кандидатські дисертації багато викладачів факультету -уроженців Західної України. У 1953 р. на чотирьох кафедрах юридичного факультету вже працювало 24 штатні викладачі. Таким чином, за 10—15 повоєнних років на факультеті склався згуртований, молодий у своїй основі професорсько-викладацький колектив, який успішно вів підготовку спеціалістів-юристів, кількість яких зростала з кожним роком. Так, якщо за перші післявоєнні п’ять років (1945—1949 pp.) було підготовлено лише 205 випускників факультету, то в наступні п’ять років (1950—1954 pp.) їх кількість виросла до 708, а потім (1955—1959 pp.) – до 722 випускників. Новітня історія юрид. ф-ту розпочалася у незалежній Українській державі. Період з 1991 до 2010 рр. був насичений змінами історичного характеру, становленням національної за змістом юрид. освіти. Впродовж ХVІІ – ХХІ ст. юрид.ф-т Львів. ун-ту розвивався переважно в контексті становлення юрид. освіти на рівні тогочасних європейських держав. Домінуючою ідеєю розвитку було верховенство права. Показовими з цього погляду стали наукові праці професорів юрид. ф-ту, їх державницька та громадська діяльність. Деканами юрид. ф-ту в кінці ХІХ – у ХХ ст. (у хронологічному порядку) були: проф. О. Бальцер (1892 – 1893); (1913 – 1914); проф. Ф. Гризецький (1894 – 1895); проф.Ю. Макаревич (1909 – 1910); проф. П.Недбайло (1939 – 1941), проф. П.Домбковський (1944 – 1946); проф. П. Михайленко (1949 – 1952), проф. П.Недбайло (1952 – 1954); проф. П. Михайленко (1954 – 1956); доц. В.Станік (1956 – 1958); доц. В. Калинович (1958 – 1962); проф. В. Сокуренко (1962 – 1967), проф. В. Луць (1968 – 1970); доц. К.Федонюк (1971 – 1972); проф. В.Сокуренко (1972 – 1979); проф. В.Нор (1980 – 1986); в.о. декана доц. Л. Бориславський (1986 – 1988); проф. В.Нор (1988 – 1991); проф. М. Костицький (1991 – 1994); проф. В.Нор (1994 – 2002). З 2002 р. і по сьогодні деканом юрид. ф-ту є професор, доктор юридичних наук, відомий правознавець А.Бойко, який продовжує академічні традиції Львівської правничої школи. Сьогодні на двох відділеннях факультету — денному та заочному – навчається 2668 студентів, денному – 1700 студентів, заочному – 968. Навчальний процес забезпечують дев’ять кафедр: історії держави, права та політико-правових вчень (завідуючий — проф. Б.Тищик); теорії та філософії права (завідуюча – проф. Л.Луць); конституційного права України (завідуючий – проф. П. Гураль); адміністративного та фінансового права (завідуюча – д.ю.н. М.Кобилецький); цивільного права і процесу (завідуючий — проф. В.Коссак); трудового, аграрного та екологічного права (завідуючий — проф. П.Пилипенко); кримінального права і кримінології (завідуючий — проф. А. Бойко); кримінального процесу і криміналістики (завідуючий – проф. В.Нор); основ права України (завідуючий — доц. В.Семків). У сучасних умовах юрид. ф-т Львів. нац. Ун-ту ім. І. Франка є продовжувачем тих славних традицій, якими відрізнялася Львівська правнича школа століттями. У Львів. ун-ті завжди панував дух академічних прав і свобод, студентських ініціатив та натхненної праці – саме цьому підпорядкований навчальний процесс на ф-ті. Основним завданням сучасної юрид. освіти ф-т вбачає у підготовці висококваліфікованих фахівців, які наділені зрілістю розуму, незалежністю суджень і сповнені відповідальності, як перед суспільством, так і власним сумлінням. Ф-т намагається формувати у випускників почуття національного патріотизму, справедливості та невпинного прагнення до нових знань. Власне це і визначає зміст та характер навчального процессу, спрямованість студентської наукової роботи. Це дозволяє виховувати фахівців-правників, які відповідають вимогам сьогодення та у майбутньому складатимуть славу Франкового ун-ту.

(За матеріалами досліджень проф. Б. Тищика та проф. І. Бойка)