Історія

ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ ЛЬВІВСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА – НАЙДАВНІША ПРАВНИЧА ШКОЛА В УКРАЇНІ

Юридичний факультет Львівського університету є одним з найдавніших юридичних факультетів в Україні. Львівський університет (1661 р.) є патріархом українських університетів, одним з найдавніших університетів у всій Східній Європі. З часу його заснування вже минуло понад три з половиною століття. У складі цього університету з самого початку його створення діяв юридичний факультет.
Становлення юридичного факультету у Львівському університеті безпосередньо пов’язано з європейською університетською традицією. За різних історичних обставин юридичний факультет Львівського університету відповідав на потребу суспільства у підготовці спеціалістів у галузі права.
Формування правничої школи та витоків юридичного факультету у Львівському починається з 20 січня 1661 р., коли король Речі Посполитої Ян ІІ Казимир підписав привілей про надання «Львівському колегіуму Товариства Ісуса гідності Академії і титулу Університету» з правом викладання всіх тогочасних університетських дисциплін та присудження вчених ступенів. У складі
Львівського університету серед чотирьох («facultatis») факультетів (теологічного, філософського та медичного) утворено і юридичний факультет «обох прав» (малося на увазі канонічне та римське право). У перший період існування Львівського університету в його структурі почали діяти зазначені у королівському привілеї факультети, у тому числі факультет «обох прав», на якому готували фахівців з канонічного і римського права. Щоправда, тоді факультети у сучасному їх розумінні як організаційних і навчально-наукових підрозділів університету, котрі б передбачали створення кафедр, не існували, оскільки навчання проводилося за програмою єзуїтських шкіл, розроблених ще наприкінці XVI ст.
У перший період існування Львівського університету (1661–1773 рр.) на правничому факультеті викладалися такі навчальні правничі студії (курси): основи римського права, публічне право, історія державного устрою, політична географія, «натуральне право», цивільне право (на основі коментарів до кодексу Юстиніана), адміністративний устрій європейських країн. Під час викладання канонічного права та так званих «казусів» – моральної теології, вивчали окремі аспекти кримінального права. З 1739 р. почали викладати історію права. Викладання здійснювалося латинською мовою.
У межах освітніх реформ від початку XVIII ст. у Львівському університеті призначався окремий професор канонічного права, а згодом і професор римського права. Система викладання змінювалася під впливом нових соціально-економічних та політичних умов у Речі Посполитій та країнах Західної Європи. Основним методом університетського викладання, зокрема і на факультеті «обох прав», були лекції професорів. Викладач читав лекції і коментував книги. Водночас формування знань на правничому факультеті ґрунтувалося на вивченні переважно французьких мислителів. Так, наприклад, специфіку «школи натурального права» визначав доробок теоретика освіченого абсолютизму Гаспара де Риаля (1682–1752 рр.). Натомість «право посполите» викладалося на основі концепції Жана Дома (1625–1696 рр.). Під час викладання «натурального права» для його кращого вивчення студентами віддавали перевагу французькій мові. Інші правничі дисципліни читали польською і латинською мовами. Крім лекцій, поширеною формою наукового спілкування були також диспути або прилюдні дискусії, що періодично влаштовувалися на богословсько-філософські та правничі теми. Диспути могли тривати декілька годин. Головний диспутант повинен був заздалегідь оприлюднити тези теми, яку мали обговорювати. На диспуті висловлювалися докази за і проти виголошеної думки, котрі черпалися з книг. Перемагав той, хто міг навести більше цитат, витягів з творів визнаних авторів, підкріплюючи ними свою думку. Крім цього студенти виконували ще й письмові вправи — писали трактати. Якщо студент виконував усе передбачене навчальною програмою, то одержував титул бакалавра, далі — магістра, доктора. Але надзвичайна складність навчання приводила до того, що титул бакалавра одержувала лише третина студентів, а магістра — тільки кожний шістнадцятий.
Після приєднання Галичини до складу Австрійської імперії Львівський університет було реорганізовано у ліцей, де викладалися юридичні і філософські науки. Окремо була утворена «Медична колегія» і «Студіум теологічне». Крім того, в утвореній у 1776 р. «Становій колегії», де навчалися особи виключно шляхетського походження, викладалися юридичні дисципліни. Таким чином, у Львові під різними формами фактично продовжували існувати університетські виклади, які стали основою для відновлення діяльності Львівського університету.
У період здійснення в Австрії політики освіченого абсолютизму значна увага приділялася організації освіти, у тому числі вищої. Виходячи з необхідності готувати для новоствореної провінції «Королівства Галичини і Володимирії» кадри різних спеціальностей (урядовців, суддів, вчителів медиків, священиків та ін.) австрійський імператор Йосиф ІІ 21 жовтня 1784 р. видав Акт, яким відновив Львівський університет у складі чотирьох факультетів (філософського, юридичного, медичного і теологічного), а також гімназію, що слугувала базою для комплектації студентів. Велика роль у підготовці державних чиновників (суддів, прокурорів, адвокатів, нотаріусів) покладалася на юридичний факультет Львівського університету. Саме з цього часу юридичний факультет у Львівському університеті функціонував як організаційний і навчально-науковий структурний підрозділ університету, на якому передбачалося створення кафедр, адміністрації та ін. Відтоді юридичний факультет Львівського університету діяв безперервно, він є найдавнішим в Україні. На відміну від інших факультетів університету, він не припиняв своєї діяльності. А зважаючи на ліквідацію у 1924 р. філософського факультету, в 1939 р. – теологічного, юридичний факультет нині є також найдавнішим факультетом Львівського університету.
Першим деканом відновленого юридичного факультету у 1784 р. став австрійський професор Б. Борзага. Керівництво факультетом здійснювала колегія або рада професорів, до складу якої входили декан, продекани, усі професори і два обраних представники від доцентів.
У 1784 р. під час відновлення юридичного факультету у його структурі передбачалися такі кафедри: природного права, права народів та інституцій (згодом – кафедра природного права, права народів і кримінального права; кафедра кримінального права, філософії та енциклопедії права); цивільного, пандектного та кримінального права (згодом – кафедра римського та цивільного права; кафедра цивільного права); канонічного права (згодом – кафедра канонічного та римського права, окремі кафедри канонічного права та римського права); політичних вчень і австрійського законодавства (згодом – кафедра політичних вчень і статистики). Ці кафедри відображали головні напрями розвитку юридичної освіти і науки наприкінці XVIII ст.
У 1805 р. Львівський університет було перетворено на ліцей з 4 відділами, серед яких був і юридичний з 4 кафедрами (природничого і кримінального права, цивільного права, канонічного права і політичних знань, урядового стилю та статистики). У 1817 р. Львівський університет було відновлено.
Юридичний факультет був одним з провідних у Львівському університеті як за кількістю студентів та викладачів, так і за державними пріоритетами. У 1842 р. на юридичному факультеті навчалося 392 студенти, у 1890–1891 навчальному році їх було вже 683, у 1900–1901 – 1284 , у 1910–1911 – 2721, а в 1913–14 навчальному році – аж 3493 студенти). На юридичному факультеті навчання тривало чотири роки. Навчальний рік поділявся на два семестри: зимовий (з 1 жовтня до 20 чисел березня) та літній (кінець квітня – кінець липня). Студенти мали право вибору навчальних дисциплін. Усі студенти Львівського університету перші три роки навчалися за програмою філософського факультету, який по суті був підготовчим, загальноосвітнім. Після його закінчення студенти вступали на спеціальні факультети, навчання у яких тривало чотири роки.
Після революції 1848 р. в Австрії відбулися зміни в організації університетського самоврядування та навчального процесу, управління факультетів передано Радам професорів і деканам, введено нові навчальні плани тощо. Так, за новим навчальним планом 1855 р. на юридичному факультеті розширювалося і поглиблювалося викладання історично-правових і філософських дисциплін (філософії та енциклопедії права, історії римського права та адміністрації, цивільного, кримінального та церковного права, історії політичних наук). Розвиток нових економічних відносин збільшив інтерес до римського права, яке у навчальному плані зайняло одне з перших місць поряд з німецьким. Велика увага приділялася філософії і енциклопедії права, що мали на меті ознайомити студентів з найважливішими філософськими поглядами на державу і право в їх історичному розвитку.
Зважаючи на загострення національного протистояння в Галичині та кризу в політикумі Австрійської імперії, у 1862 р. австрійський уряд зробив низку поступок галицьким українцям, зокрема й в освітній сфері, сподіваючись, що вони стануть його опорою у разі загострення політичної кризи. Так, на юридичному факультеті Львівського університету створили дві кафедри з українською мовою викладання: кафедру цивільного права і процесу (завідувач Е. Лопушанський) та кафедру кримінального права та процесу (завідувач В. Сроковський). Інакше кажучи, уперше в новітній історії українська мова стає мовою юридичної освіти. З 1867 р. кримінальне право українською мовою викладав професор І. Добжанський, з 1886 р. – професор П. Стебельський. З 1873 р. розпочав викладати професор О. Огоновський, який до 1891 р. очолював кафедру цивільного права з українською мовою викладання на факультеті права і адміністрації Львівського університету. З 1891р. до 1899 р. посада керівника цієї кафедри була вакантна. У 1899 р. починає свою викладацьку діяльність на посаді доцента цивільного права та завідувача кафедрою С. Дністрянський.
У 1862–1918 рр. на юридичному факультеті Львівського університету українською мовою викладали всього сім осіб – О. Огоновський, В. Сроковський, І. Добрянський (Добжанський), Е. Лопушанський, П. Стебельський, С. Дністрянський, В. Вергановський. Поступово сформувалася школа українського правознавства, видатні представники якої українці П. Стебельський, О. Огоновський, С. Дністрянський були науковими авторитетами з європейським ім’ям. Досить ґрунтовною на юридичному факультеті була цивілістична наука й освіта. Серед учених-цивілістів кінця XVIII – першої половини ХІХ ст. були Б. Борзага, А. Пфлегер, Й. Вінівартеp, І. Грасль, К. Гюттнер. У 1860-х роках дослідження у сфері цивільного права та процесу здійснювали О. Огоновський, Е. Лопушанський, С. Дністрянський та А. Горак.
Після розпаду Австро-Угорщини в жовтні 1918 р. і поразки українців в польсько-українській війні 1918–1919 рр. західноукраїнські землі за Ризьким договором 1921 р. були приєднані до Польщі. На юридичному факультеті (як і на інших факультетах) Львівського університету скасували всі кафедри з українською мовою викладання, усіх професорів-українців звільнили з роботи. Для української молоді доступ до університету був обмежений, терміни «українець» і «український» в університеті були заборонені і замінені терміном «русін». На 2108 студентів-юристів у 1925–1926 навчальному році було всього 295 українців. Надалі кількість студентів польської національності зростала. У 1938–1939 навчальному році з 48,2 тис. студентів усіх польських вузів українці становили всього 3,1 %.
Львівському університетові було надано ім’я Яна Казимира. Юридичний факультет у той час називався «виділ права та політичних наук», згодом – «права» і був найбільшим в Університеті Яна Казимира у Львові. На факультеті діяли 17 кафедр, на яких працювали професори, відомі ще з часів Австро-Угорщини. Чимало викладачів обіймали високі державні посади, були депутатами Сейму, Сенату та членами уряду Польщі. Часто вони брали участь у розробленні проектів законів, кодексів та інших законодавчих актів.
Приєднання у 1939 р. західноукраїнських земель до складу Української РСР відкрило нову сторінку в історії Львівського університету і його юридичного факультету. У діяльності університету відбулися значні зміни, юридичний факультет було докорінно реорганізовано. Новим змістом наповнилися навчальний і науковий процеси. Уперше в новітній історії українська мова стала мовою юридичної освіти і науки.
Перший навчальний рік на юридичному факультеті Львівського державного університету радянської доби розпочався 15 січня 1940 р. Йому передувала короткочасна, але напружена праця адміністрації університету і факультету, його професорсько-викладацького складу, спрямована на підготовку нового навчального плану, наповнення навчально-виховного та наукового процесів новим змістом.
Значну допомогу в організації навчання та підготовці спеціалістів-юристів у Львівському університеті в цей період надали колективи юридичного факультету Київського університету, Харківського, Московського та Свердловського юридичних інститутів, Інституту держави і права АН СРСР, які надіслали навчальну літературу, а також відрядили викладачів для читання лекцій студентам. На початку 1940 р. на юридичному факультеті Львівського університету цикли лекцій читали професори московських юридичних вузів і наукових інститутів, зокрема М. А. Аржанов, С. С. Кравчук, К. А. Мокичев, М. О. Чельцов-Бебутов, Б. С. Маньковський. На постійну роботу з Харкова приїхав П. О. Недбайло. Професор Харківського юридичного інституту С. Л. Фукс уперше прочитав для студентів юридичного факультету Львівського університету курс історії держави і права. На юридичному факультеті також викладали професори, які працювали тут у дорадянський період. Серед них професор П. Б. Домбковський, який став першим деканом юридичного факультету (в 1939 р., а потім був ним у 1944–1945 рр.) радянського Львівського університету і до кінця своїх днів (1950 р.) очолював кафедру теорії та історії держави і права. Цивільне право викладали професори М. Алерганд і Р. Лоншан де Бер’є, а кримінальне – Ю. Макаревич. У підготовці молодих кадрів юристів у цей період брали участь такі відомі прогресивні польські вчені-юристи, як К. Кораній (пізніше професор Варшавського університету, член Польської Академії наук), К. Пшебиловський (у майбутньому професор Краківського університету), С. Розмарін (пізніше член-кореспондент Польської Академії наук, професор Варшавського університету), С. Ерліх (пізніше професор Варшавського університету) та ін. Поповнилися відразу ж викладацькі кадри факультету і представниками місцевої української інтелігенції, які не могли працювати в університеті за Речі Посполитої. Серед них були останній ректор таємного Українського університету у Львові Є. В. Давидяк, а також М. К. Топольницький, О. П. Луців, В. І. Калинович та ін.
У січні 1940 р. на юридичному факультеті було створено кафедру міжнародного права, яку очолив доцент О. М. Марітчак. З липня 1940 р. до червня 1941р. кафедру міжнародного права очолював професор В.К. Дябло.
Початок німецько-радянської війни перервав творчу працю колективу Львівського університету та його юридичного факультету. Вже 30 червня 1941 р. гітлерівські війська вступили у Львів. З жорстокістю ставилися вони до Львівського університету і його вчених. У перші ж дні окупації почалися їхні арешти і розстріли. Нацистські війська розстріляли 11 професорів і 9 доцентів Львівського університету, серед яких були відомі вчені юридичного факультету – професори Р. Лоншан де Бер’є та М. Алерганд. Львівському університетові було завдано значної матеріальної шкоди. Нацистський режим використовував приміщення юридичного факультету під казарму. Кабінети, навчальне обладнання, кафедральні бібліотеки були повністю зруйновані, знищені або використані для опалення кімнат.
У липні 1944 р. Львів був звільнений від німецької окупації, і Львівський університет, а в його складі і юридичний факультет, відновили свою діяльність, а 15 жовтня 1944 р. після більш як трирічної перерви на факультеті знову розпочалися заняття. На той час на юридичному факультеті залишилося працювати ще кілька польських професорів – М. Хлямтач (римське право), Ю. Макаревич (кримінальне право). Заняття вони вели змішаною польсько-російсько-українською мовою. Оскільки викладачів в університеті було вкрай мало, то до Львова запрошували вчених з інших областей УРСР і республік. На юридичний факультет приїхали працювати професори С. М. Гофман, П. П. Михайленко, І. М. Пахомов, доценти В. Г. Сокуренко, В. В. Преображенська, П. О. Недбайло.
Навчальний процес у цей час забезпечували три кафедри: історії, теорії держави і права та державного права; цивільного права і процесу; кримінального права і процесу. На них працювало 18 викладачів. Повернувся на факультет демобілізований з армії П. О. Недбайло, який став деканом цього факультету. Завдяки його активній діяльності значно пожвавилося внутрішнє життя факультету, поліпшився його навчально-виховний процес. Із Свердловського інституту на постійну роботу у Львів прибув професор С. М. Гофман, який разом з Ю. Макаревичем забезпечив викладання курсу кримінального права. Для викладу курсу адміністративного права з Московського університету на факультет відрядили професора І. І. Євтіхієва. Курси лекцій з міжнародного публічного права та цивільного права читали професори В. М. Корецький та М. В. Гордон.
У 1944 р. на юридичному факультеті було створено кафедру теорії та історії держави і права. Під такою назвою ця кафедра функціонувала, до весни 2008 р. У різні роки її очолювали: професор П. Домбковський (1944–1946 рр.), професор П.Недбайло (1946–1954 рр.), доцент В. Калинович (1954–1960 рр.), професор В. Сокуренко (1960–1990 рр.), професор Б. Тищик (1990–2008 рр.). На кафедрі теорії та історії держави і права Львівського університету тоді працювали, окрім доц. П. Недбайла, В. Калинович (з 1945 р.), В. Кульчицький (з 1951 р.), В. Сокуренко (з 1953 р.).
У 1945 р. відновлено роботу кафедри міжнародного права, яку очолював С. Огранович. З березня 1952 р. до початку 1953 р. (закриття кафедри) В. Преображенська була в. о. завідуючим кафедри міжнародного права. Після закриття вона працювала доцентом кафедри державного та адміністративного права і викладала міжнародне право аж до відновлення кафедри в 1991 р. 1 вересня 1991 р. було відновлено діяльність кафедри міжнародного права на юридичному факультеті Львівського університету. Зазначимо, що 15 липня 1992 р. у зв’язку зі створенням факультету міжнародних відносин у Львівському університеті міжнародне право як окрему навчальну дисципліну було передано на кафедру міжнародного права факультету міжнародних відносин Львівського університету
У цей час активно розвивалася кафедра кримінального права і процесу. Її завідувачами в післявоєнний період були професори М. Паше-Озерський (1944-1945 рр.), Ю. Макаревич (1945-1949 рр.), П. Михайленко (1949–1956 рр.), доценти І. Тирічев (1962–1972 рр.), В. Лісіцин (1972–1976 рр.), професор В. Нор (1976–1999 рр.). На кафедрі вже в радянський період працювали такі відомі вчені – представники криміналістичної науки, кримінального права і процесу: професор С. Гофман (1892–1967 рр.), доц. М. Наклович (1919–2005 рр.), який упродовж 1945–1986 рр. читав курс лекцій з кримінального права; доцент В. Лісіцин (1924–1997 рр.) упродовж 1954–1976 рр. читав курс криміналістики; доцент А. Жалінський упродовж 1961–1975 рр., читав лекційний курс кримінального процесу.
У 1944 р. на юридичному факультеті було створено нову кафедру державного та адміністративного права, першим завідуючим якої став П. О. Недбайло. У 1959 р. її перейменували на кафедру радянського державного права (1944–1959 рр.), згодом – державного і адміністративного права (1959–1998 рр.), конституційного, адміністративного і фінансового права (1998–2008 рр.), аж до створення в 2008 р. окремої кафедри адміністративного та фінансового права.
У середині 50-х років П. О. Недбайло і П. П. Михайленко захистили докторські дисертації, згодом їм було присвоєно вчене звання професора. Вони провели велику роботу в підготовці науково-викладацьких кадрів для факультету. Упродовж 1945–1961 pp. на факультеті сформувалися нові наукові кадри. Захистили кандидатські дисертації уродженці Західної України – С.В. Стефаник, В.С. Кульчицький, В.І. Калинович, О.П. Луців, С.Е. Базилевич, М.Л. Наклович, М.К. Топольницький, В.А. Станік, К.Е. Федонюк, А.Й. Пашук та ін.У 1953 р. на чотирьох кафедрах юридичного факультету вже працювало 24 штатні викладачі.
У середині 50-х років велике значення для належного забезпечення навчального процесу мала підготовка навчальних посібників та методичної літератури. Незважаючи на слабку поліграфічну базу університету, їхня кількість й обсяг з року в рік зростала. Значний внесок зробили професори П. О. Недбайло та П. П. Михайленко, доценти В. С. Кульчицький, І. М. Пахомов, А. М. Савицька, В. Г. Сокуренко, І. В. Тирічев, К. Є. Федонюк та ін. Саме в цей період вийшли у світ підручники та цикли лекцій, підготовлених викладачами юридичного факультету або за їхньою участю, які дістали визнання серед студентів та юридичної громадськості. Йдеться, зокрема, про такі з них, як: «Радянське адміністративне право. Загальна частина» І. М. Пахомова (1962 р.), «Предмет, система і джерела права буржуазних країн» С. Є. Базилевича (1964 р.), «Радянська держава і право» В.С.Кульчицького (1960 р.), «Новий цивільно-процесуальний кодекс Української РСР» А. Й. Пашука (1964 р.) та ін.
Наприкінці 60-х – початку 70-х років професорсько-викладацький колектив юридичного факультету складав 34 викладачі, в складі яких було 3 доктори юридичних наук, професори (С. М. Гофман, В. С. Кульчицький, В. Г. Сокуренко) і 24 кандидати юридичних наук, доценти.
У 70-80-х роках продовжувалося вирішення проблеми підготовки науково-педагогічних кадрів. За 1976–1980 pp. було підготовлено і захищено 3 докторські (Н. І. Титова, P. І. Кондратьев, П. М. Рабінович) та 8 кандидатських дисертацій. У 1985 р. навчальний процес на факультеті забезпечували 44 викладачі, серед яких 7 професорів і 28 доцентів. Питома вага викладачів зі вченими ступенями і званнями в цей період становила 79,5%.
Наказом міністра вищої та середньої спеціальної освіти УРСР від 1 квітня 1971 р. було створено кафедру трудового, земельного та колгоспного права, яку очолив доцент Р. І. Кондратьєв, який започаткував становлення та розвиток Львівської наукової школи трудового права.
У 80-х роках на юридичному факультеті працювали професори, доктори юридичних наук В.Г. Сокуренко, В.С.Кульчицький, В.В. Луць, П.М.Рабінович, Р.І. Кондратьєв, Н.І. Титова, Є.Г. Пушкар. Ці провідні вчені факультету приймали активну участь в авторських колективах більшості підручників, які видавали для студентів юридичних вузів в Україні, а також були співавторами низки підручників, які видавали в Москві. Вони підготували також кілька навчальних посібників для забезпечення спеціальних курсів. За цей же період було видано понад 100 друкованих аркушів навчально-методичної літератури.
Розвиток наукових досліджень в галузі теорії держави і права пов’язаний, насамперед, з діяльністю професора П.О.Недбайла. Його праці з питань утвердження законності, фундаментальні монографії, присвячені принципам і нормам права, їх тлумаченню і застосуванню та інші роботи були високо оцінені юридичною громадськістю як значний внесок у теорію держави і права. Наукові дослідження у галузі теорії держави і права продовжив його талановитий учень і послідовник П.М. Рабінович (нині – академік Національної академії правових наук України, Заслужений діяч науки і техніки України) у своїх монографіях (Львів, 1975, 1979), який на новому рівні розвинув загальну теорію законності. Професор П.М. Рабінович у монографії «Соціалістичне право як цінність» (Львів, 1985) докладно обґрунтував цінність норм права як необхідного засобу задоволення загальносоціальних, групових і особистих потреб. Особливу увагу вчений приділив дослідженню шляхів і засобів покращення правового регулювання, зміцнення законності і правопорядку, які отримали широке визнання у радянській юриспруденції.
У галузі державно-правової проблематики зарубіжних країн успішно працював доцент В.І. Чушенко. Науковці факультету розробляли проблеми наукових основ державного управління, правових актів, виконавчо-розпорядчих органів, адміністративно-правової відповідальності й адміністративного процесу за радянським правом. Результати цих досліджень висвітлені у монографічних виданнях Г.П.Бондаренка. Вони дістали практичне застосування, зокрема у Кодексі Української РСР про адміністративні правопорушення 1984 р.
Значні зусилля науковців факультету зосереджувалися на проблемі цивільно-правової охорони суб’єктивних прав радянських громадян, зокрема у зобов’язаннях, що виникають із заподіяної шкоди. Монографії, навчальні посібники, численні статті присвятили цьому напрямі досліджень А.М.Савицька та В.Т. Нор (нині – академік Національної академії правових наук України).
Велика увага приділялася питанням сімейного права. Зокрема, З.В.Ромовська досліджувала питання правового регулювання відносин між членами сім’ї, захисту за сімейним правом.
У 70–80-х рр. інтенсивно розроблялися питання, пов’язані з правом на звернення за судовим захистом порушених прав і охоронюваних законом інтересів. З цієї проблеми були опубліковані праці Є.Г.Пушкаря.
У радянський період науковці факультету розробляли низку проблем кримінально-правової боротьби зі злочинністю, зокрема, про сутність юридичної кваліфікації злочинців, про деякі види державних злочинів та злочинів проти власності, порядку управління, кримінально-правового забезпечення якості продукції. Були ретельно, на монографічному рівні проаналізовані кримінально-правові засоби боротьби з порушеннями громадського порядку (М.Л. Наклович). У 50-х рр. ХХ ст. певна увага приділялася вивченню кримінального права Польської Народної Республіки (В.А.Станік) .
У навчальний план юридичного факультету було включено курс кримінології, що в свою чергу стимулювало розвиток досліджень у цій важливій галузі правознавства. Наукові праці А.Е.Жалінського та М.В.Костицького, присвячені аналізу теоретичних проблем попередження злочинності як спеціальної профілактики злочину, отримали позитивну оцінку в радянській кримінології.
Наукові дослідження в галузі кримінально-процесуального права в радянський період пов’язувалися з вивченням окремих стадій кримінального судочинства. Результати цієї роботи відображені у підручниках та науково-практичних коментарях (І.В.Тирічев). У галузі криміналістики увага правознавців зосереджувалася на розробці методики і тактики розкриття окремих видів злочинів, провадження окремих слідчих дій, здобуття речових доказів (В.П.Лісіцин).
Якщо йдеться про становлення та розвиток юридичного факультету Львівського університету, то важлива роль у цьому процесі належить його деканам. Деканами юридичного факультету Львівського університету в різні роки його функціонування були Б. Борзаґа (1784/85 н.р., 1788/89 н.р., 1793–1795 рр.), Я. Амброз фон Рехтенберґ (1785/86 н.р., 1790–1793 рр., 1796/97 н.р., 1800–1802 рр., 1804/05 н.р.), А. Пфлєгер (1786/87 н.р., 1789/90 н.р.), Д. Кьофіль (1787/88 н.р., 1795/96 н.р.), Ф. Маркс де Пауля (1797/98 н.р., 1802/03 н.р.), Й. Беєр (1798/99 н.р.), І. Церголь (1799/1800 н.р.), К. Аппельтауер (1803/04 н.р.), М. А. Фюґер фон Рехтборн (1817/18 н.р., 1823–1827 рр.), Ю. Й. Гюттер рицар фон Гюттерсталь (1818/19 н.р.), Я. Добжанський (1819/20 н.р.), Ф. Франк (1821–1823 рр., 1830–1833 рр.), К. Віслобоцький (1827–1830 рр.), Ґ. Гольцґетан (1833–1836 рр.), Й. Райнер (1836–1839 рр.), І. Шимонович (1839–1842 рр.), А. Гаймбергер (1842–1845 рр.), Е. Арбтер (1845–1848 рр.), Ф. Туна (1848/49 н.р., зима), Ф. Коттер (1848/49 н.р., літо, 1854/55 н.р., 1864/65 н.р., 1870/71 н.р.), Е. Гербст (1849/50 н.р., 1851/52 н.р.), Я. Паздера (1850/51 н.р., 1855/56 н.р., 1858/59 н.р., 1865/66 н.р.), А. Фанґор (1852/53 н.р., 1857/58 н.р., 1866/67 н.р., 1873–1875 рр., 1881/82 н.р., 1884/85 н.р., зима), Й. Шольц (1853/54 н.р.), А. Горак (1856/57 н.р.), Ф. Рульф (1859/60 н.р., 1867/68 н.р.), Й. Зелонацький (1860/61 н.р.), Е. Мор (1861/62 н.р.), Ф. Бішоф (1862/63 н.р.), Й. Коппель (1863/64 н.р.), Й. Байєр (1868/69 н.р.), Г. Бруннер (1869/70 н.р.), Е. Буль (1871–73 н.р.), М. Кабат (1875/76 н.р.), Л. Білінський (1876/77 н.р., 1882/83 н.р., 1886/87 н.р.), Ф. Жрудловський (1877/78 н.р.), Л. П’єнтак (1878/79 н.р., 1883/84 н.р., 1890/91 н.р.), Е. Ріттнер (1879/80 н.р., 1885/86 н.р., зима), Т. Пілят (1880/81 н.р., 1884/85 н.р., літо, 1889/90 н.р., 1900/01 н.р.), О. Огоновський (1885/86 н.р., літо), Ю. Кашніца (1887/88 н.р., зима), А. Балашич (1887/88 н.р., літо, 1901/02 н.р., 1913/14 н.р.), А. Янович (1888/89 н.р., 1891/92 н.р.), О. Бальцер (1892/93 н.р., 1912/13 н.р.), В. Абрагам (1893/94 н.р., 1914–16 н.р.), Ф.-Щ. Ґризецький (1894/95 н.р.), С. Стажинський (1895/96 н.р., 1918/19 н.р.), Ґ. Рошковський (1896/97 н.р.), В. Охенковський (1897/98 н.р.), П. Стебельський (1898/99 н.р.), С. Ґлонбінський (1899/1900 н.р.), М. Хлямтач (1905/06 н.р.), Е. Тіль (1906/07 н.р.), А. Гальбан (1907/08 н.р.), І. Кошембар-Лисковський (1908/09 н.р.), Ю. Макаревич (1909/10 н.р., 1919/20 н.р.), С. Ґрабський (1910/11 н.р.), А. Долінський (1911/12 н.р., 1922/23 н.р., зима), Й. Бузек (1916/17 н.р.), К. Стефко (1917–1919 рр., 1926–1929 рр.), П. Р. Домбковський (1920/21 н.р., 1925/26 н.р., 1944–1946рр.), З. Паздро (1922/23 н.р., літо, 1924/25 н.р., 1932–1934 рр.), Р. Льоншан де Бер’є (1923/24 н.р., 1929–1932 рр.), Л. Ерліх (1934–1937рр.), К. Пшибиловський (1937–1939 рр.), П. Недбайло (1939–1941 рр., 1952–1954 рр.), І. Маяк (1946–1948? рр.), Ф. Полторацький (1948–1949? рр..), М. Михайленко (1949–1952 рр., 1954–1956 рр.), В. Калинович (1958–1962 рр.), І. Пахомов, В. Сокуренко (1962–1968 рр., 1972–1979 рр.), І. Луць (1968–1970 рр.), К. Федонюк (1971–1972 рр.), В. Нор (1980–1986 рр., 1988–1991 рр., 1994–2002 рр.), М. Костицький (1991–1994 рр.), А. Бойко ( 2003–2015 рр.), В. Бурдін ( з 2015 р.).
Учені-юристи юридичного факультету відігравали важливу роль у житті Львівського університету. Деякі з них були ректорами університету, зокрема: Е. Гербст (1853–1854 рр.), Л. Білінський (1878–1879 рр.), Е. Ріттнер (1883–1884 рр.), Л. П’єнтак (1889–1890 рр.), О. Бальцер (1895–1896 рр.), В. Абрагам (1899–1900 рр.), С. Ґлонбінський (1909–1910 рр.), С. Стажинський (1913–1914, 1914–1915 рр.), А. Гальбан (1919–1920 рр.), Ю. Макаревич (1923–1924 рр.), Л. Пінінський (1928–1929 рр.), К. Стефко (1933–1934 рр. в. о. ректора), Р. Льоншан де Бер’є (1939 р.), М. Паше-Озерський (1944 р. в.о.).
Юридична наука та освіта у Львівському університеті є результатом інтелектуальних зусиль представників багатьох народів і націй. Саме вони піднесли юридичну науку та освіту у західній частині України до європейського рівня, утвердили її як невід’ємну складову європейського наукового та освітнього рівня. На юридичному факультеті у всі його історичні часи працювали видатні вчені-правники та педагоги, які не тільки заклали освітні традиції університету, а й сприяли формуванню засад наукового правознавства. Наукові школи юридичного факультету створили оригінальні теорії, без яких важко уявити цілісну історію правової думки. Ці теорії не тільки залишаються предметом дослідження сучасних науковців, а й продовжують розвиватися, збагачуватися за нових історичних умов.
Новітня історія юридичного факультету розпочалася у незалежній Українській державі. Упродовж ХVІІ — ХХІ ст. юридичний факультет розвивався переважно в контексті становлення юридичної освіти на рівні тогочасних європейських держав. Домінуючою ідеєю розвитку було верховенство права. Показовими з цього погляду стали наукові праці професорів юридичного факультету, їх державницька та громадська діяльність.
У сучасних умовах юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка – одна з провідних в Україні правничих шкіл, яка готує фахівців з єдиної спеціальності “Право”. До основних завдань юридичного факультету належить підготовка висококваліфікованих фахівців-юристів для органів державної влади, місцевого самоврядування, судових і правоохоронних органів, інших сфер юридичної практики.
Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка є продовжувачем тих славних традицій, якими відзначалася Львівська правнича школа століттями. У Львівському університеті завжди панував дух академічних прав і свобод, студентських ініціатив та натхненної праці – саме цьому підпорядкований навчальний процес на юридичному факультеті. Основними завданнями сучасної юридичної освіти професорсько-викладацький склад вбачає у підготовці компетентних, культурно розвинених, з ґрунтовними знаннями висококваліфікованих фахівців, наділених зрілістю розуму, незалежністю суджень і сповнених відповідальністю як перед суспільством, так і власним сумлінням. Професори і доценти юридичного факультету намагаються сформувати у випускників почуття національної гідності, патріотизму, порядності, справедливості та невпинного прагнення до нових знань. Саме це і визначає зміст і характер навчального процесу, спрямованість студентської наукової роботи. Це дає змогу виховувати фахівців-правників, які відповідають вимогам сьогодення та у майбутньому складатимуть славу Львівському університету й Україні.
Нині юридичний факультет включає 10 кафедр: історії держави, права та політико-правових учень; теорії та філософії права; конституційного права України; адміністративного та фінансового права; цивільного права і процесу; соціального права; кримінального права і кримінології; кримінального процесу і криміналістики; інтелектуальної власності, інформаційного та корпоративного права; основ права України.
На юридичному факультеті функціонує криміналістична лабораторія, яка призначена для забезпечення проведення лабораторних (практичних) занять з криміналістики, вивчення технічних засобів, які застосовуються у роботі слідчих органів.
З червня 1998 р. на юридичному факультеті створена і діє студентська юридична консультація, яка наказом ректора від 3 лютого 2003 р. була перетворена у Лабораторію практичного права – структурний підрозділ юридичного факультету.
На юридичному факультеті активно функціонує лабораторія дослідження теоретичних проблем прав людини. Завідувач лабораторії – кандидат юридичних наук, доцент Добрянський Святослав Павлович. Утворена 1 жовтня 2003 р. Досліджує актуальні проблеми теорії прав людини, а також розробляє рекомендації щодо втілення міжнародних стандартів прав людини у національну юридичну практику. До її діяльності залучені викладачі факультету проф. Рабінович П.М., доц. Полянський Т.Т., проф. Рабінович С.П., доц. Раданович Н.М., доц. Д.А. Гудима, доц. Дудаш Т.І. та ін. Співробітниками Лабораторії опубліковано, зокрема, такі праці як : «Європейська конвенція з прав людини: проблеми національної імплементації (загальнотеоретичні аспекти)» (Львів, 2002 р.), «Європейський суд з прав людини. Матеріали практики 1993 – 2003 рр.» (Львів, 2003 р.), «Права людини і громадянина. Навчальний посібник» (у співтоваристві; Київ, 2004 р.), «Особливості тлумачення юридичних норм щодо прав людини (за матеріалами практики Європейського Суду з прав людини)» (Львів, 2004 р.). Лабораторія була співорганізатором Міжнародного наукового симпозіуму «Релігійні права у країнах Центральної та Східної Європи: традиції та оновлення», у якому взяли участь 15 науковців з 5 країн Центральної та Східної Європи (29 вересня – 2 жовтня 2004 р.), а також виступає співорганізатором щорічного всеукраїнського круглого столу «Антропологія права: філософський та юридичний виміри (стан, проблеми, перспективи)».
Підготовка фахівців відбувається за освітніми рівнями “бакалавр” і “магістр”. На факультеті діють навчально-методичні відділи денної та заочної форми навчання, які забезпечують організацію та контроль за навчальним процесом, ведуть особові справи студентів тощо. Сьогодні на двох відділеннях факультету — денному та заочному — навчається 2668 студентів, денному — 1700 студентів, заочному — 968.
Підготовка науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації здійснюється через аспірантуру. На факультеті діє з 2006 р. докторантура за спеціальністю 12.00.01 – теорія та історія держави і права, історія політичних та правових учень, з 2012 р. – за спеціальністю 12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика, судова експертиза.
На юридичному факультеті функціонує студентське самоврядування, яке очолює Студентська рада, а також діють студентські організації: Студентське наукове товариство (СНТ), Об’єднання студентів-правників (ОСП), Ліга студентів Асоціації правників України, ЕLSA, профбюро студентів юридичного факультету.
Сьогодні юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка – це юридичний факультет університету європейського типу, де особлива увага приділяється всебічному розвитку особистості студента та безперервності освіти. Юридичний факультет Львівського університету пишається і потужним науково-педагогічним колективом, який становлять академіки, члени-кореспонденти Національної академії правових наук України, кандидати і доктори юридичних наук, доценти та професори, провідні практикуючі юристи. Викладання, виховання й науково-дослідну роботу здійснюють висококваліфіковані фахівці, абсолютна більшість із них – вихованці юридичного факультету. Сьогодні на юридичному факультеті працюють понад 130 викладачів, з них два дійсні члени Національної академії правових наук України (В.Т. Нор, П.М. Рабінович), 18 професорів, докторів юридичних наук, 56 доцентів, 107 кандидатів юридичних наук, 17 викладачів без наукових ступенів, 6 заслужених юристів України та заслужених діячів науки і техніки України, 6 заслужених професорів Університету.
У 2001 р. було засновано почесне звання “Заслужений професор Львівського національного університету імені Івана Франка”. Це високе звання присвоюється Вченою Радою університету професорам, які мають не менше 30-річний стаж бездоганної роботи в Університеті та підготували не менше 7-и кандидатів і докторів наук. У різні роки це звання було присвоєно сімом професорам юридичного факультету (В.С. Кульчицький, Б.Й. Тищик, П.М. Рабінович, В.Т. Нор, В.М. Коссак, П.Д. Пилипенко, З.В. Ромовська). Багато викладачів юридичного факультету нагороджено високими державними нагородами України за сумлінну працю, видатні досягнення в підготовці висококваліфікованих фахівців-юристів, значним внесок у розбудову правової, незалежної, демократичної держави Україна.
Керівництво діяльністю юридичного факультету здійснює декан – доктор юридичних наук, професор Володимир Миколайович Бурдін, якого у 2015 р. обрано на посаду Вченою радою Львівського національного університету імені Івана Франка. За його керівництва юридичний факультет продовжує динамічно розвиватися. Організаторські здібності декана Бурдіна В.М., вимогливість до себе і членів колективу факультету, поєднана з толерантністю та доброзичливістю, стали запорукою подальшого утвердження Львівської правничої школи як провідного вищого навчального закладу України, який міцно утримує лідерські позиції у галузі юридичної освіти.
Відповідно до Закону України «Про вищу освіту» та Статуту Львівського національного університету імені Івана Франка на юридичному факультеті діє Вчена рада, яка є колегіальним органом і сприяє вирішенню основних питань діяльності юридичного факультету. Головною метою діяльності Вченої ради є визначення основних поточних та перспективних напрямів організації діяльності факультету. Головою ради є декан факультету професор Бурдін В.М. Робота Вченої ради здійснюється за планом, який формується на основі пропозицій кафедр та членів Вченої ради.
Юридичний факультет активно розвиває міжнародні відносини в рамках двосторонніх, багатосторонніх угод та довгострокових міжнародних проектів. Налагоджено співпрацю та укладено договори з факультетом права, адміністрації та економії Вроцлавського університету (м. Вроцлав, Республіка Польща), юридичним факультетом Ягеллонського університету (м. Краків, Республіка Польща), Люблінським католицьким університетом ім. Папи Римського Івана-Павла ІІ та Люблінським державним університетом імені Марії Кюрі-Склодовської (Республіка Польща), вищою школою адміністрації і управління в Перемишлі (Республіка Польща), вищою школою Права та Адміністрації у Жешові (Республіка Польща), Вюрцбурзьким університетом (Німеччина), Потсдамським університетом (Німеччина), Віденським університетом (Австрія), юридичним факультетом Університету у Зальцбурзі (Австрія), Коледжем права Чикаго-Кент Іллінойського технологічного університету (м.Чикаго, Сполучені Штати Америки), Левітт інститутом міжнародного розвитку (Сполучені Штати Америки), Німецьким фондом міжнародного правового співробітництва. Відровідно до договору з Вроцлавським університетом з 2013 р. видається збірник наукових праць «Вроцлавсько-Львівський юридичний збірник» з публікаціями львівських та польських вчених. На базі юридичного факультету функціонують міжнародні школи: Центр німецького права, Центр міжнародного податкового права, Школа польського права та Школа американського права.
На юридичному факультеті проводяться щорічні науково-практичні конференції “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні”, а також інші наукові форуми.
У сучасних умовах юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка продовжує ті славні традиції, якими відзначався Університет століттями. У ньому панує дух академічних прав і свобод, студентських ініціатив та натхненної праці – саме цьому підпорядкований навчальний процес на факультеті. Головними завданнями сучасної юридичної освіти професорсько-викладацький склад юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка вбачає у підготовці висококваліфікованих спеціалістів у галузі права, які наділені зрілістю розуму, незалежністю суджень і сповнені відповідальністю як перед суспільством, так і власним сумлінням. Професори і доценти юридичного факультету намагаються сформувати у випускників почуття національної гідності, патріотизму, порядності, справедливості та невпинного прагнення до нових знань. Саме це і визначає зміст і характер навчального процесу, спрямованість студентської наукової роботи. Це дає змогу виховувати фахівців, які відповідають вимогам сьогодення та в майбутньому складатимуть славу Львівському університету й Україні. Наукова діяльність професорсько-викладацького складу юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка спрямована на формування України як правової держави та утвердження в ній верховенства права.

Бойко Ігор Йосипович –
доктор юридичних наук, професор,
завідувач кафедри історії держави, права та політико-правових учень
Львівського національного університету імені Івана Франка