Реанімована ідея Унії Трьох Народів: 16 вересня 1658 рік
Реанімована ідея Унії Трьох Народів: 16 вересня 1658 рік
У 1569 році на політичній карті Європи постала нова держава – Річ Посполита, унія між Польським королівством та Великим князівством Литовським, Руським і Жемайтійським.
Цілком очевидним стає той факт, що наприкінці XVI — на початку XVII ст на території України постійно спалахували козацькі повстання. Насправді Річ Посполита була державою, в якій проживали три великі народи – польський, литовський і український, притому останній був найбільшим і позбавлений рівноправного правового статусу в рамках унії.
Зрештою утиски українського народу та пригнічення прав і вольностей Війська Запорізького природньо призвели до Національно-визвольної війни Богдана Хмельницького в 1648 році. Ідея захисту прав українського народу, православної віри спонукала шукати підтримки і союзників для боротьби з Річчю Посполитою.
“– Хіба пішли б за мною тисячі, якби я тільки про себе думав? Подивися, що діється на Україні! Хто тут щасливий? Магнати і купка шляхти… У них земля , у них воля, а решта – бидло? Яку подяку має Запорозьке військо за кров, пролиту в обороні Речі Посполитої? Де козацькі привілеї? Вільних козаків хочуть зробити хлопами. Я хочу воювати не з королем, а з ними.
Король нам батько, а Річ Посполита мати.
– І тому ти на матір татар ведеш?
– А що, йти на певну смерть? Ні! Повторити долю попередніх повстань? Це не я, а вони, магнати, матір мордують. Якби не вони, мала б Річ Посполита не два, а три народи – тисячі вірних шабель проти турків, татар і москалів!
– Гетьмане, хто ти такий, що взяв на себе роль судді і ката? Хай Бог судить і карає.
– Коли ми звернулися зі скаргою до короля, він відповів: невже у вас немає самопалів і шабель?
– А Цар царів сказав би тобі: прости ворогам своїм, як я своїм простив.
– Я не хочу воювати з Річчю Посполитою. Нехай повернуть права і я відішлю татар…”
(З діалогу Богдана Хмельницького і посла Яреми Вишневецького. Фільм “Вогнем і мечем”)
URL: https://youtu.be/IiUORqTCD6E?si=leEWsRS5ROif69-3, 39:35
Так, з цього кінематографічного епізоду видно, козаки не бажали поділу Речі Посполитої, а лише захищали свої вольності, бажали справедливості, доводячи своє право бути рівними з поляками та литовцями в одній спільній державі.
Аж до 1658 року ця ідея залишалася як утопія, нездійсненна мрія, умова, яку не хочуть виконувати поляки.
Однак розвиток воєнних дій, поява нового деспота в обличчі Московського царства, який також не вбачав у Війську Запорозькому рівного собі, призвело до реанімації ідеї Унії Трьох Народів.
В основу досягнутих домовленостей були покладені ідеї «козацьких вольностей» і «віри православної», що були гаслами повстання Богдана Хмельницького, та його амбіції бути «єдиновладцем і самодержцем руським» з кордонами «по Львів, Холм і Галич». Наступник Хмельницького, Виговський, який уже в березні 1658 року оголосив про намір стати «Великим князем України і прилеглих теренів» зробив спробу змінити хід історії, повернути Україну до Речі Посполитої, але вже на рівних правах з Польщею та Литвою. У підписаній попередній угоді це втілилось у бажання створити на теренах Київського, Чернігівського та Брацлавського воєводств Велике князівство Руське, яке мало стати третім рівноправним суб’єктом Речі Посполитої з власною законодавчою, виконавчою, судовою та фінансовою системами за зразком Великого князівства Литовського. По завершенні переговорів гетьман видав універсал Війська Запорізького до «іноземних владців», у якому аргументувалася необхідність відступу від Москви, що відкривало шлях до міжнародного визнання Гетьманщини як суб’єкта майбутньої унії.
Оригінал договору, підписаного 16 вересня 1658 року на раді під Гадячем гетьманом Іваном Виговським і Казимиром Беньовським, як представником Польського королівства, та смоленським каштеляном Людвіком Євлашевським від імені Великого князівства Литовського, не зберігся. Відома лише низка списків, зроблених сучасниками на різних стадіях між підписанням унії і її затвердженням сеймом Речі Посполитої у травні 1659 року, які дещо відрізняються між собою, але єдині у концептуальних питаннях: амністія усіх учасників десятилітньої українсько-польської війни, підтвердженння «стародавніх вольностей і звичаїв, які ні в чому не обмежуються» Війська Запорозького, реєстр якого збільшувався до 60 тисяч.
Фактично Гадяцька угода денонсовувала Березневі статті Хмельницького 1654 року і вихід з “військового союзу” з Москвою був розцінений царем Олексієм Михайловичем як зрада. Князь Григорій Ромодановський, що з військом стояв у Переяславі, активізував формування опозиції Виговському, яку очолив уманський полковник Іван Безпалий.
Після невдалої спроби відмовити гетьмана від Гадяцької угоди напередодні її ратифікації сеймом 40-тисячне військо князя Олексія Трубецького, що стояло в Пирятині, 21 квітня взяло в облогу Конотоп, стратегічний пункт, на головній дорозі між Москвою і Києвом.
Хоча міську фортецю захищало лише 4 тисячі козаків, Конотоп протримався більше двох місяців, за які Виговський сформував власну 20-тисячну армію і за підтримки 30 тисяч татарської кінноти Мехмеда IV Герая 7 липня 1659 року під Конотопом завдав нищівної поразки московським військам.
Результатом Гадяцької угоди став її провал через нератифікацію польським Сеймом оригіналу угоди, що призвело до продовження боротьби за державність і також спровокувало посилення впливу Москви.
Автор допису: Владислав Петришин.