ТЕМА 1. ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРАВОТЛУМАЧЕННЯ

Юридична герменевтика – це:
- діяльність юристів стародавнього Риму, що дала поштовх формулюванню вчення про тлумачення законів;
- аналіз змісту низки історичних фактів, що мають безпосереднє відношення до розвитку юриспруденції ;
- з'ясування та роз'яснення норм римського права з метою їх рецепції;
- обґрунтування різними політичними силами своїх правових позицій;
- система знань про принципи інтерпретації права, способи та види тлумачення.

 Виникнення юридичної герменевтики, як науки про тлумачення юридичних норм, було зумовлене необхідністю:
- аналізу змісту низки історичних фактів, що мали безпосереднє відношення до розвитку юриспруденції;
- усунення прогалин тодішнього законодавства;
- з'ясування та роз'яснення норм римського права з метою їх рецепції;
- обґрунтування різними політичними силами своїх домагань влади;
- всебічного захисту в судах приватних прав та інтересів правлячої верхівки.

Згідно з «класичною» теорією тлумачення Савіньї, завдання тлумачення полягає в тому, щоб:
- уникнути фехтування статтями законодавчих актів і юридичними прецедентами;
- охороняти здоровий юридичний такт і розум юриста;
- уникнути механічного застосування закону;
- сприяти створенню знаменитого західноєвропейського «вульгарного права»;
- подумки поставити себе на місце законодавця і штучно повторити його дії.

Як пояснює О. Черданцев, теорії тлумачення ставлять за мету:
- необхідність встановлення і доказування фактичних обставин;
- віднайдення і глибокий аналіз суб’єктивних складових герменевтико-правового процесу в методологічному контексті;
- не вирішувати конфлікт інтерпретацій, а глибоко вводити в суть події, щоб зрозуміти її, якими мають бути аргументи розуміння навіть для обивателя;
- проаналізувати процес мислення, який здійснюється під час інтерпретації, напрацювати певні прийоми і правила тлумачення, керуючись якими, інтерпретатор міг би встановити зміст правових норм;
- розкрити зміст того чи іншого терміна, пояснити, на кого поширює свою дію норма, що тлумачиться.

Правотлумачення – це:
- внутрішній процес мислення суб’єкта тлумачення, спрямований на пізнання і розкриття дійсного змісту норми права, та результат цього процесу;
- пізнавальна діяльність щодо встановлення змісту норм права, які об’єктивовані через нормативно-правові приписи відповідних джерел права, для правильного їх застосування і реалізації;
- процес мислення, який здійснюється особою з допомогою способів тлумачення і спрямований на пізнання та розкриття волі законодавця, вираженої у нормі права;
- складна і багатоаспектна діяльність різних суб’єктів, яка має інтелектуально-вольовий характер і спрямована на пізнання і пояснення змісту правових норм;
- діяльність, що передбачає  розкриття, викладення і доведення змісту правових норм «для інших» з метою усунення неясності в їх розумінні і забезпечення правильного застосування щодо тих обставин, на які вони розраховані.

Вкажіть, яка діяльність є різновидом правової діяльності, що здійснюється у сфері права юристами на професійній основі з метою отримання правового результату, задоволення потреб та інтересів соціальних суб’єктів відповідно до вимог права:
- правотлумачна;
- правозастосовна ;
- юридична;
- правосистематзаційна;
- правотворча.

Стадіями процесу тлумачення є:
- інтерпретація та роз’яснення;
- з’ясування та роз’яснення;
- з’ясування, роз’яснення та інтерпретація;
- інтерпретація та з’ясування;
- з’ясування та конкретизація.

Діяльність щодо встановлення змісту норм права, яка не виходить за межі свідомості інтерпретатора – це:
- з’ясування;
- роз’яснення;
- усвідомлення;
- розуміння;
- розпізнання.

Висновки, що адекватні дійсному змісту норми права, яких дійшов суб’єкт тлумачення за допомогою усієї сукупності способів тлумачення – це:
- критерії з’ясування;
- взірці тлумачення;
- результати з’ясування;
- результати тлумачення;
- мета тлумачення.

Тлумачення-роз’яснення – це:
- об’єктивована інтерпретація правової норми;
- діяльність щодо пояснення та зовнішнього вираження змісту норми права для його доведення до суб’єктів правозастосування та правореалізації;
- передумова для правильного вирішення конкретної справи, проведення кодифікації, складання картотек законодавства, обліку нормативних актів;
- вираження назовні висновків, яких дійшов інтерпретатор у підсумку усвідомлення норми права;
- процес мислення, здійснюваний суб’єктом за допомогою певних способів тлумачення і спрямований на пізнання та розкриття волі законодавця, вираженої в нормі права.

Метою правотлумачення є:
- уподібнене розуміння норм права, правильне застосування та реалізації нормативно-правових приписів;
- усунення прогалин законодавства ;
- підвищення якості правозастосування та правореалізації;
- забезпечення уніфікованого праворозуміння;
- забезпечення однакового розуміння норм права суб’єктами правореалізації.

Об’єктом правотлумачення є:
- воля законодавця;
- зміст норми права;
- нормативно-правовий припис джерела права;
- воля закону;
- текст нормативно-правового акта.

Предметом правотлумачення є:
- воля законодавця;
- зміст норми права;
- нормативно-правовий припис джерела права;
- воля закону;
- текст нормативно-правового акта.

Прихильники суб’єктивної теорії правотлумачення вважають, що:
- прийнята норма не залежить від законодавця, і тому при тлумаченні треба встановлювати «волю закону», яка може змінюватись мірою розвитку економічного базису та суспільних відносин;
- для кращого розуміння сутності тлумачення потрібно розглянути, що становить собою об’єкт і предмет тлумачення норм права ;
- з’ясування є необхідною умовою для реалізації права і завжди передує роз’ясненню;
- під час тлумачення норм права має встановлюватися лише історична «воля законодавця», яка є незмінною, і завдання суб’єкта тлумачення – встановити цю волю;
- завдання тлумачення – встановити зміст того, що законодавець фактично вклав у норму права, а не те, що він при цьому розумів або бажав виразити.

Прихильники об’єктивної теорії правотлумачення вважають, що:
- прийнята норма не залежить від законодавця, і тому при тлумаченні треба встановлювати «волю закону», яка може змінюватись мірою розвитку економічного базису та суспільних відносин;
- для кращого розуміння сутності тлумачення потрібно розглянути, що становить собою об’єкт і предмет тлумачення норм права ;
- з’ясування є необхідною умовою для реалізації права і завжди передує роз’ясненню;
- під час тлумачення норм права має встановлюватися лише історична «воля законодавця», яка є незмінною, і завдання суб’єкта тлумачення – встановити цю волю;
- завдання тлумачення – встановити зміст того, що законодавець фактично вклав у норму права, а не те, що він при цьому розумів або бажав виразити.

Тлумачення норм права без у рахування змін у суспільних відносинах, які вони регулюють, передбачає:
- системне стлумачення;
- статичне тлумачення;
- динамічне тлумачення;
- мобільне тлумачення;
- адекватне тлумачення.

Визначте, які з варіантів відповіді не вказують на функції правотлумачення:
- компенсація технічних неясностей, неточностей і заповнення прогалин правових норм;
- інтерпретація узагальнених правових понять з метою правореалізації;
- інтерпретація правових норм з урахуванням загальновизнаних принципів гуманізму, поваги до прав людини і справедливості;
- підвищення рівня правової культури суб’єктів права;
- всебічний аналіз чинного законодавства.

Необхідність тлумачення, що має суб'єктивний характер - це:
- необхідність, зумовлена суб’єктами правореалізації;
- необхідність, зумовлена потребами та інтересами суб'єкта права, якому адресований закон;
- необхідність, зумовлена причинами, виникнення яких пов'язане з порушенням інтересів суб’єктів права;
- необхідність, зумовлена причинами, пов’язаними з діяльністю суб’єктів правотворчості, правозастосування та правореалізації;
- необхідність, зумовлена причинами, виникнення яких безпосередньо не пов'язане з потребами та інтересами будь-якого конкретного адресата закону.

Необхідність тлумачення, що має об'єктивний характер – це:
- необхідність, зумовлена суб’єктами правореалізації;
- необхідність, зумовлена потребами та інтересами суб'єкта права, якому адресований закон;
- необхідність, зумовлена причинами, виникнення яких пов'язане з порушенням інтересів суб’єктів права;
- необхідність, зумовлена причинами, пов’язаними з діяльністю суб’єктів правотворчості, правозастосування та правореалізації;
- необхідність, зумовлена причинами, виникнення яких безпосередньо не пов'язане з потребами та інтересами будь-якого конкретного адресата закону.

Визначте, який різновид причин правотлумачення зумовлений складним характером життєдіяльності сучасних соціально-неоднорідних груп (державно-організованих груп):
- спеціально-юридичні;
- загальносоціальні;
- темпоральні;
- соціологічні;
- соціально-правові.

Визначте, який різновид причин правотлумачення безпосередньо пов'язаний з юридичною діяльністю, юридичною практикою, поведінкою і діяльністю суб'єктів реалізації права
- спеціально-юридичні;
- загальносоціальні;
- темпоральні;
- соціологічні;
- соціально-правові.

Не відноситься до загальносоціальних причин правотлумачення:
- комунікативно-інформаційна;
- просвітницько-дидактична;
- темпоральна;
- національно-мовна;
- асиміляційного-мовна.

Засада інтерпретаційної діяльності, згідно з якою відповідні норми права мають тлумачитися з урахуванням індивідуальності випадків та потреб конкретної людини, а також спираючись на уявлення про справедливість, сформовані у певний час у певному суспільстві, та в результаті якої кожен має отримати належне – це:
- принцип неупередженості;
- принцип пропорційності;
- принцип добросовісності тлумачення;
- принцип справедливості;
- принцип законності.

Визначте, зміст якого з принципів правотлумачення розкривається через таких два аспекти:1) зовнішню сторону, яка полягає в тому, що інтерпретатор має залишатися осторонь будь-яких подій і впливів, що можуть змінити його ставлення до норми, яку він тлумачить або має тлумачити; 2) внутрішню сторону, яка має вияв у тому, що інтерпретатор повинен вести постійну боротьбу з власними емоціями, уподобаннями, настроями, переконаннями, звичками тощо.:
- принцип неупередженості;
- принцип пропорційності;
- принцип добросовісності тлумачення;
- принцип справедливості;
- принцип законності.

Вкажіть, який принцип інтерпретаційної діяльності можна визначити як принцип, що відображає сумлінне, чесне та порядне ставлення інтерпретатора до власних дій з наміром ретельного їх виконання й уникнення помилок і вимагає здійснення обов’язків таким чином, щоб був досягнутий стан поваги та довіри між суб’єктами тлумачення і максимально зменшена можливість обману чи введення в оману у відносинах з іншими суб’єктами:
- принцип неупередженості;
- принцип пропорційності;
- принцип добросовісності тлумачення;
- принцип справедливості;
- принцип законності.

Принципом, що встановлює рівновагу між юридичними можливостями індивідуальної особи та загально-соціальними інтересами, є:
- принцип неупередженості;
- принцип пропорційності;
- принцип добросовісності тлумачення;
- принцип справедливості;
- принцип законності.

Визначте, які вимоги не відносяться до принципу законності правотлумачення:
- гарантувати дотримання прав і свобод людини в тому обсязі, в якому це необхідно задля її гідного існування;
- керуватися в своїй діяльності законами і заснованими на них підзаконними актами;
- діяти в межах своєї компетенції;
- приймати акти тлумачення права, які не повинні суперечити Конституції, законам та інтерпретованим нормативно-правовим актам ;
- провадити інтерпретаційну діяльність відповідно до ціннісних орієнтирів суспільства.

Визначте, який принцип правотлумачення є засадою, що характеризує інтерпретацію як активну прагматичну діяльність, в основі якої завжди є певна мета, яка, своєю чергою, надає процесові правотлумачення виваженості, стриманості, цілеспрямованості та стрункості:
- принцип доцільності (корисного ефекту);
- принцип своєчасності тлумачення;
- принцип обґрунтованості тлумачення;
- принцип справедливості тлумачення;
- принцип зрозумілості результатів тлумачення.

 Принцип правотлумачення, що встановлює обов’язок інтерпретатора здійснювати діяльність без невиправданих зволікань, у найкоротший строк, достатній для отримання обґрунтованого результату – це:
- принцип доцільності (корисного ефекту);
- принцип своєчасності тлумачення;
- принцип обґрунтованості тлумачення;
- принцип справедливості тлумачення;
- принцип зрозумілості результатів тлумачення.

Визначте, яка вимога не розкриває зміст принципу обґрунтованості тлумачення:
- рішення щодо того чи іншого варіанта тлумачення має бути виправданим;
- для вмотивованості висновків має значення вимога повноти (всебічності);
- інтерпретатор має обирати такий варіант тлумачення, що не спричиняє втрати нормою своєї юридичної сили;
- здійснювати правотлумачну діяльність у найкоротший строк, достатній для отримання обґрунтованого результату ;
- при тлумаченні досліджувані докази й аргументи мають бути переконливими .

Визначте, який принцип правотлумачення може бути визначений як засада інтерпретаційної діяльності, що вимагає виключення всіх суперечностей і різних тлумачень одних нормативних положень, а також полягає у встановленні однозначного розуміння змісту норми права та в чіткому визначенні способу поведінки її адресата:
- принцип доцільності (корисного ефекту);
- принцип своєчасності тлумачення;
- принцип обґрунтованості тлумачення;
- принцип справедливості тлумачення;
- принцип зрозумілості результатів тлумачення.

Визначте, хто не може бути суб’єктом офіційного правотлумачення:
- Верховна Рада України;
- Президент України;
- Міністерство юстиції України;
- Академія правових наук України;
- Конституційний суд України.



ТЕМА 2. СПОСОБИ ПРАВОТЛУМАЧЕННЯ

Об'єднані за певними підставами і наявністю спільних рис у відносно виокремлену сукупність конкретні прийоми і правила пізнання, необхідні суб'єкту тлумачення для з'ясування дійсного змісту норми права – це:
- принципи правотлумачення;
- способи правотлумачення;
- засоби правотлумачення;
- процедура правотлумачення;
- техніка правотлумачення.

Визначте, яке із запропонованих визначень вірно характеризує спосіб тлумачення?
-  це сукупність прийомів та засобів, спрямованих на встановлення змісту норм права;
-  це об’єднані за певними підставами і наявністю спільних рис правила пізнання, які використовує суб’єкт тлумачення для усвідомлення змісту правової норми;
-  це висновки, до яких дійшов суб’єкт тлумачення в процесі з’ясування норми права за допомогою всієї сукупності прийомів;
- це сукупність принципів і засобів, які дозволяють з’ясувати зміст права;
- це правила пізнання державно-правових явищ.

Використовуючи способи тлумачення, суб’єкт отримує:
- нове бачення правової норми;
- результат з’ясування правових норм;
- зміну змісту правової норми;
- нову правову норму;
- розуміння тексту правової норми.

 Найбільш виправданим критерієм адекватності тлумачення є:
- поєднання теоретичних знань і практичного досвіду;
- загальнодержавна практика тлумачення правових норм;
- зміст норми права;
- правосвідомість;
- логічна правильність.

Етапами мовного правотлумачення є:
- граматичний і орфографічний;
- орфографічний і пунктуаційний;
- лексико-морфологічний і синтаксичний;
- лексичний і морфологічний;
- текстовий і змістовий.

Правнича мова – це мова офіційного документа, в якому виражена не індиві¬дуальна воля і суб’єктивні уявлення, а колективна воля законодавця як представника всього суспільства. Така воля має державно-владний характер і виражається в певних установлених формах, що мають офіційне значення. Ця теза характеризує таку ознаку мови права, як:
- ясність і простота мови права;
- максимальна точність мови права;
- економність використання мовних засобів;
- офіційний характер, документальність зовнішнього мовного вираження волі законодавця;
- формалізація мови права.

Правила доступності мови для розуміння широким загалом суб’єктів правовідносин сприяють зміцненню законності, впровадженню чітких юридичних засад у всі сфери суспільного життя, що є необхідною передумовою становлення правової держави. Ця теза характеризує таку ознаку мови права, як:
-) ясність і простота мови права;
- максимальна точність мови права;
- економність використання мовних засобів;
- офіційний характер, документальність зовнішнього мовного вираження волі законодавця;
- формалізація мови права.

Досягнення найбільшої відповідності між волею законодавця і відображенням цієї волі в тексті норми права; використання термінів із чітко окресленим змістом; відмова, де це можливо, від двозначних і багатозначних термінів; прагнення до єдності термінології у всьому законодавстві або великих його розділах; логічна послідовність та стрункість викладу тексту правової норми. Ця теза характеризує таку ознаку мови права, як:
-) ясність і простота мови права;
- максимальна точність мови права;
- економність використання мовних засобів;
- офіційний характер, документальність зовнішнього мовного вираження волі законодавця;
- формалізація мови права.

  Воля законодавця має бути виражена максимально обмеженою кількістю термінів і висловів. Слід уникати зайвих слів, невиправданих повторів, багатослівності при поясненні та описі предметів і явищ. Ця теза характеризує таку ознаку мови права, як:
- ясність і простота мови права;
- максимальна точність мови права;
- економність використання мовних засобів;
- офіційний характер, документальність зовнішнього мовного вираження волі законодавця;
- формалізація мови права.

Для правових норм, що регулюють однорідні, подібні відносини, буде правильним застосовувати однакові граматичні та синтаксичні звороти й конструкції. Ця теза характеризує таку ознаку мови права, як:
- ясність і простота мови права;
- максимальна точність мови права;
- експресивна нейтральність мови права;
- офіційний характер, документальність зовнішнього мовного вираження волі законодавця;
- формалізація мови права.

 Не можна вживати слів та виразів у їх переносному значенні, паронімів, тобто слів та виразів, схожих за фонетикою, але різних за значенням. Слід уникати і розгорнутих, і скорочених порівнянь, гіпербол тощо. Ця теза характеризує таку ознаку мови права, як:
- ясність і простота мови права;
- максимальна точність мови права;
- експресивна нейтральність мови права;
- офіційний характер, документальність зовнішнього мовного вираження волі законодавця;
- формалізація мови права.

Який етап мовного тлумачення полягає в тому, щоб встановити значення і функції кожного слова, що міститься у нормі права? Це стосується всіх слів і словосполучень повсякденної, літературної, наукової мови, рідковживаних термінів, у тому числі запозичених.
- лексико-морфологічний;
- синтаксичний;
- словесний;
- морфологічний;
- орфографічний.

Який етап мовного тлумачення полягає в дослідженні за допомогою правил синтаксису словосполучень і речень, які містяться в нормі права. На цьому етапі застосовують також правила пунктуації? 
- лексико-морфологічний;
- синтаксичний;
- словесний;
- морфологічний;
- орфографічний.

Зміст досліджуваного слова тлумачиться так, як розумів його законодавець:
- на час законодавчої ініціативи;
- у період тлумачення;
- у момент видання норми права;
- у певну історичну епоху;
- завжди.

Якщо в нормі права не визначено значення юридичних термінів, то їм слід надавати того значення, яке вони мають: 
- повсякденному житті;
- в суміжних галузях знань;
- в юридичній науці та практиці;
- у свідомості суб’єкта тлумачення;
- науково-практичному коментарі.

Словам і виразам, що містяться у нормі права, треба надавати те значення, яке вони мають у літературній мові: 
- якщо так бажає суб’єкт тлумачення;
- якщо немає підстав для іншого їх тлумачення;
- у випадку розширеного тлумачення;
- задля спрощення процедури тлумачення;
- у випадку буквального тлумачення.

При тлумаченні норми права, викладеної не мовою оригіналу, доцільно:
- користуватися словником;
- звертатися до перекладача;
- звертатися до мови першоджерела;
- шукати аналоги в мові оригіналу;
- не тлумачити її.

Якщо в нормі права використано технічні або інші спеціальні терміни, значення яких не визначив законодавець, їм слід надавати того значення:
- яке вважає за доцільне суб’єкт тлумачення;
- яке найбільш точне;
- яке вони мають у відповідних галузях знань;
- яке найчастіше вживається;
- яке вони мають у повсякденному житті.

Чи завжди достатньо тексту правової норми для передання всієї інформації, що міститься в ній?
- так;
- ні;
- залежно від законодавця;
- залежно від обсягу тексту;
- залежно від нормативного акта.

Вкажіть, у якій сфері правової діяльності має місце тлумачення правових норм:
- у правотворчій діяльності;
-  у процесі реалізації права;
-  у процесі правового регулювання суспільних відносин;
-  в усіх сферах правової діяльності і в процесі правового регулювання суспільних відносин;
-  у правозастосовній діяльності.

Юридична конкретизація є:
-  складовою частиною процесу тлумачення;
-  одним з видів офіційного тлумачення;
-  видом правотворчої діяльності щодо деталізації загальних норм, на який спеціально уповноважені державні органи;
-  процесом пристосування застарілих норм права донових суспільних умов;
- першим етапом тлумачення .

Сукупність правових знань, прийомів, засобів юридичної техніки, які використовуються для аналізу юридичних термінів, понять, конструкцій, що містяться у відповідних джерелах права для встановлення змісту норм права, об’єктивованих у них – це визначення:
- структурного способу тлумачення;
- функціонального способу тлумачення ;
- спеціально-юридичного способу тлумачення;
- мовного способу тлумачення;
- логічного способу тлумачення.

Особливість логічного способу тлумачення полягає у:
- внутрішніх зв’язках між частинами нормативного акта;
- тісному зв’язку з прийомами й правилами граматичного, системного й історичного способів тлумачення ;
- протиставленні логічного та інших способів тлумачення;
- зіставленні правової норми, що тлумачиться, з іншими нормами в контексті загальних вимог права;
- зв’язках норми права, що тлумачиться, з іншими нормами.

Необхідність логічного перетворення зумовлена:
- процесом мислення, спрямованим на з’ясування змісту норми права та пошук відповіді на питання правового характеру, поставлені практикою;
- реальними логічними операціями мислення;
- внутрішньою логічною структурою правової норми, тому що структурні елементи правових норм (гіпотеза, диспозиція, санкція) законодавець може опустити (маючи їх на увазі) для лаконічності або помістити в інших статтях і нормах права;
- зіставленням правової норми, що тлумачиться, з іншими нормами в контексті загальних вимог права;
- логічним зв’язком між нормами права для розкриття змісту певної правової норми на основі загальних принципів законодавства.

Перебудову тексту з відновленням тих слів чи словосполучень, яких не вистачає, для того щоб уникнути невизначеності тексту, передбачає:
- висновки від протилежного;
- висновки за аналогією;
- логічне перетворення;
- заперечення заперечення;
- доведення до абсурду.

Не є прийомом логічного способу тлумачення:
-структурний аналіз;
- висновки за аналогією;
- логічне перетворення;
- умовивід ступеня;
- доведення до абсурду.

На логічному законі суперечності (два судження, що суперечать один одному щодо змісту норми права, не можуть бути істинними, одне з них обов’язково є неправильним) заснований прийом логічного тлумачення: 
- висновки від протилежного;
- висновки за аналогією;
- логічне перетворення;
- заперечення заперечення;
- доведення до абсурду.

При використанні якого логічного прийому суб’єкт з неправильного судження  одержує висновок про істинність протилежного:
- висновки від протилежного;
- висновки за аналогією;
- логічне перетворення;
- заперечення заперечення;
- доведення до абсурду.

Тлумачення, що приводить зміст норми права у відповідність до іншого змісту тих суспільних відносин, що підлягають врегулюванню, тобто виявляє її об’єктивний правовий зміст за інших соціальних умов ‒ це:
- техніко-корекційне тлумачення;
- раціонально-корекційне тлумачення;
- легально-корекційне тлумачення;
- модернізаційне корекційне тлумачення;
- інтерпретаційно-корекційне тлумачення.

Необхідність системного тлумачення зумовлюється:
- системою права;
- принципами права;
- нормами права, що відрізняються від інших;
- наявністю норм, що регулюють суміжні суспільні відносини і є певною мірою схожими та взаємопов’язанимиі;
- суперечностями між правовими приписами.

Сукупність прийомів, які використовують для аналізу системних зв’язків норми права, шляхом порівняння її з іншими нормами, її місця і ролі системи права ‒ це:
- структурний спосіб тлумачення;
- функціональний спосіб тлумачення ;
- мовний спосіб тлумачення;
- системний спосіб тлумачення;
- логічний спосіб тлумачення.

Сутність системного тлумачення полягає у:
- у визначенні місця статті у структурі закону, закону – в системі законодавства, зв’язків загальної та особливої частин нормативних актів;
- встановленні та дослідженні за допомогою прийомів і правил, розроблених юридичною наукою на підставі вчення про системність права, правових зв’язків норми права, що тлумачиться, з іншими правовими нормами, особливо тими, які регулюють однакові або однорідні суспільні відносини;
- у порівнянні елементів норми права з загальними принципами законодавства та елементами інших норм, що входять у ту саму галузь або систему права загалом;
- у визначенні місця норми права, що тлумачиться, в нормативному акті, галузі, системі права;
- у з’ясуванні змісту норми права шляхом порівняння її з іншими нормами права відповідної галузі, а також із нормами права інших галузей.

Зв’язок норми права, що тлумачиться, з принципами права ‒ це вид:
- функціо¬нальних зв’язків між нормами права;
- структурних зв’язків між нормами права;
- змістовних зв’язків між нормами права;
- системних зв’язків між нормами права;
- ієрархічних зв’язків між нормами права.

Зіставлятися для виявлення спільних і відмінних ознак можуть:
- норми права, що тлумачиться, в нормативному акті, галузі, системі права;
- положення, які можна сприймати як підстави і доведення дійсного змісту норми права;
- норми,  належні до однієї галузі права;
- правова норма, пов’язана з нормою права, що тлумачиться;
- лише однорідні норми права, що регулюють однакові суспільні відносини.

Системне тлумачення з’ясовує:
- зв’язок змісту різних норм, то системне тлумачення є визначенням змісту їх зв’язків;
- зміст норм права шляхом дослідження їх місця у системі права, тобто через з’ясування структурних і функціональних зв’язків між різними нормами, правовими інститутами, нормативними актами;
- розміщення в нормативному акті окремих постанов, статей у тому чи іншому порядку;
- місце норми права, що тлумачиться, в нормативному акті, галузі;
- зіставлення норми права, що тлумачиться, з іншими нормами, які регулюють подібні правовідносини.

Найбільш практичне значення для тлумачення правових норм має встановлення та дослідження:
- функціо¬нальних зв’язків між нормами права;
- структурних зв’язків між нормами права;
- змістовних зв’язків між нормами права;
- системних зв’язків між нормами права;
- ієрархічних зв’язків між нормами права.

У з’ясуванні змісту норм права шляхом виявлення мети прийняття джерел права, в яких ті об’єктивовані, полягає сутність:
- телеологічного способу тлумачення;
- функціонального способу тлумачення;
- спеціально-юридичного способу тлумачення;
- історичного способу тлумачення;
- логічного способу тлумачення.

Прийоми, що ґрунтуються на знанні діалектики співвідношення мети і засобу її досягнення, яким виступає норма права, застосовуються при:
- телеологічному способі тлумачення;
- функціональному способі тлумачення;
- спеціально-юридичному способі тлумачення;
- історичному способі тлумачення;
- логічному способі тлумачення.

Вкажіть, які норми права підлягають тлумаченню:
- незрозумілі за змістом норми права;
-  норми права загального характеру;
-  правові і пов’язані з ними неправові норми;
-  застарілі норми права;
-  щойно прийняті правові норми.

Вкажіть, який прийом характеризує теза «при проведенні аналізу мети прийняття норм права важливо дослідити історичні матеріали, що передували або супроводжували видання додаткові джерела права та інших джерел»:
- генетичний прийом телеологічного способу тлумачення;
- змістовний прийом функціонального способу тлумачення;
- структурний прийом спеціально-юридичного способу тлумачення;
- аналітичний прийом логіко-юридичного способу тлумачення;
- евристичний прийом логічного способу тлумачення.

Прийоми, що ґрунтуються на знанні діалектики співвідношення мети і засобу її досягнення, яким виступає норма права, застосовуються при:
- телеологічному способі тлумачення;
- функціональному способі тлумачення;
- спеціально-юридичному способі тлумачення;
- історичному способі тлумачення;
- логічному способі тлумачення.

Історичне тлумачення спрямоване на:
- встановлення системних зв’язків між правовими нормами, що допомагає правильно зрозуміти сферу їхньої дії, коло осіб, яких вони стосуються, зміст того чи іншого терміна тощо;
- аналіз конкретно-історичних умов прийняття джерел права для встановлення змісту відповідних норм права, об’єктивованих у них;
- розкриття змісту правової норми залежно від місця, що вона займає в системі кодексу чи іншого нормативного акта;
- осмислення правове веління, перевірити, поглиблення текстуального змісту правової норми;
- встановлення системних зв’язків між правовими нормами.

Висновок про те, що норма права, що тлумачиться, або її частина фактично не діє, оскільки зникли суспільні відносини, які вона регулювала, суб’єкт тлумачення отримує під час:
- структурного способу тлумачення;
- функціонального способу тлумачення;
- мовного способу тлумачення;
- історичного способу тлумачення;
- логічного способу тлумачення.

Норма, яка міститься у пізніше прийнятому законодавчому акті має перевагу перед тією, яка була встановлена попереднім актом, що регулював такі ж суспільні відносини, якщо інше не встановлене законом ‒ це правило:
- структурного способу тлумачення;
- функціонального способу тлумачення;
- мовного способу тлумачення;
- історичного способу тлумачення;
- логічного способу тлумачення 

Висновок про те, що норма права видана за інших умов, суперечить суспільно-політичним обставинам часу її тлумачення, хоча відносини, що регулюються нею, збереглися суб’єкт тлумачення отримує під час:
- структурного способу тлумачення;
- функціонального способу тлумачення;
- мовного способу тлумачення;
- історичного способу тлумачення;
- логічного способу тлумачення.

Вкажіть, під час застосування якого способу тлумачення використовують джерела, що знаходяться за межами чинної системи права, а саме: скасовані норми, що регулю¬вали однакові суспільні відносини з нині чинною нормою права; матеріали підготовки і ухвалення норми права; преамбули до нормативних актів, що містять відповідну норму; матеріали, в яких є роз’яснення норми права, що тлумачиться:
- структурного способу тлумачення;
- функціонального способу тлумачення;
- мовного способу тлумачення;
- історичного способу тлумачення;
- логічного способу тлумачення.

Під час тлумачення норм права повинні братися до уваги ті історичні умови і обставини, за яких вони діють і які впливають на розуміння їхнього змісту суб’єктами правореалізації ‒ це правило:
- структурного способу тлумачення;
- функціонального способу тлумачення;
- мовного способу тлумачення;
- історичного способу тлумачення;
- логічного способу тлумачення.

Визначте, у процесі якого тлумачення вивчаються преамбула і вступ до актів тлумачення, їх офіційне і неофіційне тлумачення, тексти старих, скасованих актів з того ж питання, матеріали обговорення і прийняття норми тлумачення, а також враховується соціально-політична обстановка, що складається в момент самого процесу тлумачення:
- політичне тлумачення;
- історичне тлумачення ;
- системне тлумачення;
- історико-політичне тлумачення;
- логічне тлумачення.

Дослідження техніко-юридичних засобів і прийомів вираження волі законодавця, засноване на даних юридичної науки, і, перш за все - юридичної техніки – це:
- історичне тлумачення;
- спеціально-юридичне тлумачення;
- динамічне тлумачення;
- професійне тлумачення;
- техніко-технологічне тлумачення.

Тлумачення, що приводить зміст норми права у відповідність до іншого змісту тих суспільних відносин, що підлягають врегулюванню, тобто виявляє її об’єктивний правовий зміст за інших соціальних умов ‒ це:
- техніко-корекційне тлумачення;
- раціонально-корекційне тлумачення;
- легально-корекційне тлумачення;
- модернізаційне корекційне тлумачення;
- інтерпретаційно-корекційне тлумачення.


ТЕМА 3. ВИДОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАВОТЛУМАЧЕННЯ

Висновки з’ясування дійсного змісту норми права, отримані в результаті застосування всіх способів тлумачення, співпадають із висновками буквального тексту правової норми при:
- буквальному тлумаченні;
- розширювальному тлумаченні;
- обмежувальному тлумаченні;
- безпосередньому тлумаченні;
- професійному тлумаченні.

Коли норма права викладена надто лаконічно і необхідні додаткові засоби, щоб правильно зрозуміти її зміст, відбувається:
- буквальне тлумачення;
- розширювальне тлумачення;
- обмежувальне тлумачення;
- безпосереднє тлумачення;
- професійне тлумачення.

Висновки з’ясування дійсного змісту норми права, отримані в результаті застосування всіх способів тлумачення, є вужчими за висновки, що безпосередньо випливають із буквального тексту правової норми ‒ це характеристика:
- буквального тлумачення;
- розширювального тлумачення;
- обмежувального тлумачення;
- безпосереднього тлумачення;
- професійного тлумачення.

Вкажіть, при якому тлумаченні висновки з’ясування дійсного змісту норми права, отримані в результаті застосування всіх способів тлумачення, співпадають із висновками буквального тексту правової норми:
- адекватному тлумаченні;
- розширеному тлумаченні;
- обмежувальному тлумаченні;
- безпосередньому тлумаченні;
- професійному тлумаченні.

Залежно від співвідношення між текстуальним вираженням правової норми та її дійсним змістом розрізняють тлумачення:
-  систематизоване, доктринальне ;
-  несистематизоване, доктринальне;
-  буквальне, розширювальне, обмежувальне;
-  компетентне, буденне;
-  адекватне, неадекватне, абсурдне.

Вкажіть, у якому з наведених положень не допускається розширювальне і обмежувальне тлумачення:
- розширювальне тлумачення вичерпних переліків, що передбачені в нормах права;
- розширювальне тлумачення у випадку незавершеного переліку обставин, умов тощо, які передбачені в нормах права;
- обмежувальний вплив на деякі уповноважуючі або зобов’язуючі норми заборон, що регулюють однакові суспільні відносини;
- за наявності спеціальних або виключних правових норм, які є винятками із загальних норм;
- обмежувальне тлумачення на основі правових норм загальної частини певної галузі права.

 Офіційне тлумачення норм права – це:
- розробка й обговорення суб’єктом тлумачення проекту роз’яснення дійсного змісту правових норм;
- прийняття або затвердження суб’єктом тлумачення проекту роз’яснення дійсного змісту правової норми;
- з’ясування суб’єктом офіційного тлумачення змісту норми права, отримання результату з’ясування, його перевірка на адекватність волі законодавця, вираженій у нормі права, що роз’яснюється;
- роз’яснення змісту норм правова, що здійснюється компетентним суб’єктом і має обов’язковий характер;
- узагальнення наявної юридичної практики та перевірка необхідності роз’яснення змісту правових норм.

Не відноситься до ознак офіційного правотлумачення:
- здійснюється у зв'язку з професійною діяльністю суб'єкта тлумачення;
- обов’язковість;
- ієрархічність;
- результати такого тлумачення закріплюються в офіційному письмовому документі, який публікується або іншим способом доводиться до населення (безпосереднього виконавця);
- результат такого тлумачення має бути доведений до відома конкретного адресата.

Вкажіть, який вид офіційного тлумачення здійснюється органом, для якого діяльність за офіційним роз'ясненням змісту норм права є невід'ємною частиною його компетенції і не обмежується в часі:
- ситуативне;
- постійне;
- ієрархічне;
- динамічне;
- автентичне.

За формою зовнішнього вираження офіційне тлумачення буває:
- латентне і відкрите;
- усне і письмове;
- самостійне і службове;
- внутрішнє і зовнішнє;
- попереднє і наступне.

Залежно від того, здійснюється офіційне тлумачення до або після набрання чинності актом, можна виділити:
- латентне і відкрите;
- усне і письмове;
- самостійне і службове;
- внутрішнє і зовнішнє;
- попереднє і наступне.

За змістом, або за характером норм, що підлягають тлумаченню, можна виділити:
- латентне і відкрите;
- усне і письмове;
- матеріальне і процесуальне;
- внутрішнє і зовнішнє;
- термінологічне і змістове.

Вкажіть, яке тлумачення здійснюється щодо розроблюваних, обговорюваних або прийнятих законопроектів до їхнього офіційного оприлюднення, а також щодо міжнародних договорів, які підлягають ратифікації: 
- латентне;
- усне ;
- самостійне;
- зовнішнє;
- попереднє.

Вкажіть, яке тлумачення здійснюється щодо прийнятих, належним чином опублікованих і вступили в силу нормативно-правових актів, а також чинних міжнародних договорів, які, відповідно до ст. 9 Конституції України, є частиною національного законодавства України.
- відкрите;
- письмове;
- службове;
- зовнішнє;
- наступне.

Вкажіть, яке тлумачення здійснюється, коли виникає необхідність роз'яснення моментів, пов'язаних з вступом в силу і порядком застосування нових правових норм, а також в разі необхідності роз'яснення у зв'язку з виниклими труднощами застосування вже чинних нормативних актів
- відкрите;
- письмове;
- процесуальне;
- компетенційне;
- змістове.

Вкажіть, яке тлумачення здійснюється, коли виникає необхідність з'ясування моментів, пов'язаних з тим, який орган компетентний розглядати те чи інше питання, чи має певний орган відповідні повноваження 
- матеріальне;
- письмове;
- процесуальне;
- компетенційне;
- змістове.
Тлумачити норми права можуть:
- всі суб’єкти права;
- органи законодавчої влади;
- органи виконавчої вла¬ди;
- судові і прокурорські органи;
- юридичні і фізичні особи.

Роз’яснення змісту норми права, що має загальний характер і є обов’язковим при розгляді інших справа – це:
- казуальне тлумачення;
- нормативне тлумачення;
- офіційне тлумачення;
- офіціозне тлумачення;
- легальне тлумачення.

  Які положення не вказують на офіційний характер нормативного тлумачення:
- здійснюється компетентним суб’єктом (державним органом або посадовою особою, що пов’язано з їх професійною діяльністю);
- спричиняє юридичні наслідки;
- при його здійсненні суб'єкт тлумачення повністю зосереджує свою увагу на інтерпретованій нормі і, використовуючи весь арсенал прийомів і способів тлумачення, розкриває її зміст;
- з'ясовується сенс того чи іншого терміна, дається його дефініція ;
- його результати закріплюються в офіційному письмовому документі.

До ознак нормативного правотлумачення не відносяться:
- офіційність;
- обов’язковість;
- неперсоніфкованість;
- публічність;
- фаховість.

Роз’яснення змісту норми права, що поширюється лише на конкретний випадок, з приводу якого здійснюється інтерпретація – це:
- казуальне тлумачення;
- нормативне тлумачення;
- конкретне тлумачення;
- точне тлумачення;
- ситуативне тлумачення.

Складова акту офіційного нормативного тлумачення, що дає роз’яснення спірного питання уповноваженим суб’єктом судової влади та є формально обов’язковим при розгляді аналогічних справ у майбутньому ‒ це:
- акт автентичного тлумачення;
- акт казуального тлумачення;
- судовий прецедент;
- прецедент правозастосування;
- прецедент тлумачення.

Автентичне тлумачення у праві є різновидом:
- казуального тлумачення;
- нормативного тлумачення;
- офіціозного тлумачення;
- офіційного тлумачення;
- неофіційного тлумачення.

Автентичне тлумачення має правотворчих характер:
- так;
- залежно від суб’єкта тлумачення;
- залежно від норми, що тлумачиться;
- ні;
- залежно від повноважень органу, що здійснює тлумачення.


Роз’яснення змісту норми права, що здійснюється від імені і за дорученням органу, компетенцією якого є право здійснювати нормативне тлумачення, і полягає у передачі правотлумачних повноважень іншому суб’єкту на певний час з правом їх повернення та контролю за станом і наслідками їх виконання – це:
- автентичне тлумачення;
- легальне тлумачення;
- делеговане тлумачення;
- офіційне тлумачення;
- офіціозне тлумачення.

Офіційне тлумачення, що здійснюється відповідно до закону органом державної влади, який не видавав нормативно-правовий акт, що тлумачиться, а отримав право офіційного тлумачення відповідно до закону є:
- автентичним тлумаченням;
- легальним тлумаченням;
- делегованим тлумаченням;
- компетентним тлумаченням;
- офіціозним тлумаченням.

Офіційне нормативне тлумачення, що здійснюється органами виконавчої влади відповідно до закону, застосування якого обмежується сферою діяльності відповідного державного органу є:
- нормативним автентичним тлумаченням;
- легальним відомчим тлумаченням;
- делегованим тлумаченням;
- компетентним відомчим тлумаченням;
- казуальним відомчим тлумаченням.

Вищими судовими органами влади у процесі аналізу та узагальнення судової практики здійснюється:
- судове нормативне тлумачення;
- судове казуальне тлумаченням;
- судове делеговане тлумаченням;
- судове тлумаченням;
- правозастосовне тлумаченням.

Процес роз’яснення змісту норми права суб’єктом, що не має на це офіційних повноважень, і не має формально-обов’язкового характеру ‒ це:
- правозастосовна діяльність;
- неофіційне тлумачення правових норм;
- офіційне тлумачення правових норм;
- правороз’яснювальна діяльність;
- тлумачення правових норм.

За суб’єктами тлумачення неофіційне тлумачення може бути:
-  буденним, професійним, доктринальним;
-  судовим, адміністративним, відомчим ;
-  казуальним, нормативним;
-  повсякденним, судовим, обмежувальним ;
-  професійним, непрофесійним, буденним.

У структурі неофіційного тлумачення способи і прийоми забезпечують:
- пізнання і пояснення змісту правових явищ;
- пізнання норми пра¬ва;
- досягнення ясності, доступності, переконливості змісту норм, що тлумачаться;
- виконання, використання і застосування права;
- неофіційне за суттю, але авторитетне за значущістю тлумачення.

Не є рівнями неофіційного тлумачення:
-  буденний;
-  відомчий;
-  теоретичний;
-  фундаментальний;
-  практичний.
Роз’яснення змісту норм правова, яке не породжує обов’язкових формально-юридичних наслідків, здійснюється достатньо обізнаним у певній сфері діяльності, а тому авторитетним суб’єктом – це:
- професійне тлумачення;
- доктринальне тлумачення;
- компетентне тлумачення;
- буденне тлумачення;
- авторитетне тлумачення.

Роз’яснення змісту норми права, яке здійснюється юристами практиками на підставі професійних правових знань – це:
- професійне тлумачення;
- доктринальне тлумачення;
- компетентне тлумачення;
- буденне тлумачення;
- авторитетне тлумачення.

Наукове роз’яснення змісту норми права – це: 
- професійне тлумачення;
- доктринальне тлумачення;
- компетентне тлумачення;
- буденне тлумачення;
- авторитетне тлумачення.

Визначте, до структури якого тлумачення входять такі учасники: учені, психологи, соціологи, журналісти, педагоги, юристи, громадські, юридичні та інші некомерційні органі¬зації, колегії адвокатів, юридичні фірми тощо:
- компетентного тлумачення;
- доктринального тлумачення;
- офіціозного тлумачення;
- буденного тлумачення;
- професійного  тлумачення.

Не є різновидом неофіційного тлумачення:
-  доктринальне;
-  професійне ;
-  легальне;
-  буденне;
-  нормативне.

Учені-юристи;  адвокати; юрисконсульти; юридичні фірми, громадські, інші некомерційні організації; суб’єкти, які попри владні повноваження, тлумачать правові норми поза конкретною управлінською діяльністю ‒ це учасники:
- компетентного тлумачення;
- доктринального тлумачення;
- офіціозного тлумачення;
- буденного тлумачення;
- професійного  тлумачення.

Практична спрямованість, пов’язана з дотриманням громадянами правових заборон, при виконанні юридичних обов’язків або реалізації суб’єктивних прав є однією з основних рис:
- професійного тлумачення;
- доктринального тлумачення;
- буденного тлумачення;
- професійного тлумачення;
- нормативного тлумачення.

Компетентне неофіційне тлумачення ширше за обсягом, ніж професійне неофіційне тлумачення:
- ні;
- так;
- це однакові за обсягом поняття;
- залежно від обставин;
- залежно від суб’єкта тлумачення.

Роз’яснення змісту норми права, що надає особа зі згоди уповноваженого на тлумачення суб’єкта, але без подальшого санкціонування цим суб’єктом такого роз’яснення – це:
- компетентне тлумачення;
- доктринальне тлумачення;
- офіціозне тлумачення;
- буденне тлумачення;
- професійне  тлумачення.

Суб’єктами неофіційного роз’яснення можуть бути:
- будь-які суб’єкти права;
- громадські та інші некомерційні організації;
- учені;
- юрисконсульти підприємств;
- окремі громадяни.

Наукові статті, монографії, науково-практичні коментарі ‒ це результати:
- автентичного тлумачення;
- казуального тлумачення;
- доктринального тлумачення;
- нормативного тлумачення;
- делегованого тлумачення.

Система вироблених теорією і практикою тлумачення правил, прийомів і засобів здійснення правотлумачної діяльності та створення інтерпретаційних актів, використання яких забезпечує повне і точне розкриття змісту норм права – це:
- юридична техніка;
- технологія правотлумачення;
- техніка правотлумачення;
- техніко-технологічні методи;
- юридична технологія.

Не відноситься до загальних логічних правил техніки правотлумачення:
- однакове розуміння та тлумачення одних і тих же термінів і понять;
- з одного боку, взаємоузгодженість низки інтерпретаційних актів, які тлумачать однорідні норми права, а з іншого – внутрішня узгодженість складових частин самого інтерпретаційного акту;
- відсутність логічних протиріч в тексті акту тлумачення норм права;
- переконливість інтерпретаційних актів;
- регламентація структури речень і вибору лексико-семантичних одиниць.

Вкажіть, які правила й засоби не можна виокремлюватити, якщо розглядати інтерпретаційний акт як результат розумової діяльності і як письмовий чи усний текст:
- логічні;
- технологічні;
- спеціально-юридичні;
- мовностилістичні;
- засоби вираження змісту.


ТЕМА 4. АКТИ ПРАВОТЛУМАЧЕННЯ:
ТЕХНІКО-ТЕХНОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ 

  Акти правотлумачення не можна розглядати:
- як одну з правових форм здійснення державою своїх функцій;
- як засіб зміцнення законності діяльності правозастосовних органів;
- як форму правової пропаганди;
- як форму правотворчості;
- як метод підвищення ефективності правового регулювання.

Дозволяє розглянути способи взаємодії різноманітних актів тлумачення, що мають однакову юридичну силу: 
- просторова структура актів тлумачення;
- горизонтальна структура актів тлумачення;
- вертикальна структура актів тлумачення;
- часова структура актів тлумачення;
- функціональна структура актів тлумачення.

Дає змогу простежити послідовність їх видання в часі, співвідношення між основними і допоміжними, первинними і вторинними актами тлумачення:
-) просторова структура актів тлумачення;
- горизонтальна структура актів тлумачення;
- вертикальна структура актів тлумачення;
- часова структура актів тлумачення;
- функціональна структура актів тлумачення.

Характерна для різноманітних типів, видів і підвидів актів тлумачення норм права, які одночасно діють у правовій системі суспільства:
- просторова структура актів тлумачення;
- горизонтальна структура актів тлумачення;
- вертикальна структура актів тлумачення;
- часова структура актів тлумачення;
- функціональна структура актів тлумачення.

Передбачає підпорядкованість правотлумачних актів нижчого рівня актам тлумачення вищого:
- просторова структура актів тлумачення;
- горизонтальна структура актів тлумачення;
- вертикальна структура актів тлумачення;
- часова структура актів тлумачення;
- функціональна структура актів тлумачення.

Показує, наскільки ефективно функціонує кожний з видів правотлумачних актів; по-друге, розкриває способи взаємодії (зв’язку, відносин) між різними їх видами; вказує на функції, які виконують акти тлумачення, на відміну від інших правових актів (нормативно-правових, правозастосовних тощо) у правовому регулюванні:
- просторова структура актів тлумачення;
- горизонтальна структура актів тлумачення;
- вертикальна структура актів тлумачення;
- часова структура актів тлумачення;
- функціональна структура актів тлумачення.

Матеріальні об’єкти – носії значущої для тлумачення інформації, за допомогою яких суб’єкт тлумачення встановлює зміст норми права – це:
- засоби тлумачення;
- форми тлумачення;
- методи тлумачення;
- правила тлумачення;
- прийоми тлумачення.

Визначте, яка властивість актів офіційного тлумачення надає їм обов’язковості, розрахованої на невизначене коло випадків реалізації, і тягне певні правові наслідки в юридичній практиці:
- обов’язковість;
- законність;
- значущість;
- нормативність;
- формалізованість.

Юридичні акти компетентного суб’єкта, що містять формально-обов’язкові правила роз’яснення змісту норми права – це:
- правові акти;
- акти офіційного тлумачення;
- нормативні акти;
- акти нормативного тлумачення;
- правозастосовні акти.

Не відноситься до ознак актів офіційного правотлумачення теза:
- містять роз’яснення змісту і порядку застосування норми права;
- мають державну обов’язковість, будучи вираженням однієї з форм юридичної діяльності компетентних органів;
- поширюють свою дію як на конкретний випадок, так і мають властивість неодноразового застосування;
- загалом мають усну, рідше – письмову  форму;
- формулюються уповноваженими органами в межах їх компетенції та відображають їх волевиявлення, забезпечуються засобами державного впливу.

Не відноситься до ознак актів неофіційного правотлумачення теза:
- спрямовані на вдосконалення правового регулювання, підвищення його ефективності;
- не є загальнообов’язковими і для тих осіб, які здійснюють тлумачення, і для тих осіб, для яких тлумачаться правові норми;
- з’являються на основі узагальнення існуючих поглядів науковців, перевіреної та проаналізованої правозастосовної практики;
- здебільшого формулюються вченими-юристами;
мають силу громадської думки, яка залежить від індивідуального авторитету особи інтерпретатора, аргументованості, наукової обґрунтованості та всебічності.

Правотлумачні акти класифікуються за формами вияву на такі види:
-  усні та письмові акти тлумачення;
- акти офіційного і неофіційного тлумачення;
- акти нормативного та казуального тлумачення;
-  акти автентичного та делегованого тлумачення;
- загальні та спеціальні акти тлумачення.

Ретроактивний ефект ‒ це:
- зворотна дія актів тлумачення;
- пряма дія актів тлумачення;
- переживаюча дія актів тлумачення;
- довільна дія актів тлумачення;
- обов’язкова дія актів тлумачення.

Юридичним документом є:
- листи, мемуари, наукова література на правові теми;
- відповіді на питання громадян, що даються на особистих прийомах, проведених представниками органів влади;
- акт тлумачення, що виданий уповноваженим на це органом і має значення для юридичної практики;
- джерела, що містять результати інтелектуально-вольової діяльності щодо з’ясування і роз’яснення  змісту правових норм;
- спеціальний акт уповноваженого органу.

Правомірність та практична результативність акта неофіційного тлумачення зумовлена:
- недостатньою чіткістю вираження думки законодавця;
- тим, що вони разом з актами офіційного тлумачення виступають додатковою гарантією правильного застосування правової норми;
- виникненням конкуренції законів, що зіставляються;
- стикуванням міжвідомчої практики застосування одних правових норм (наприклад, при розгляді трудових суперечок);
- порушенням встановлених процесуальним законом порядку реалізації правових норм.

Залежно від суб’єктів та наслідків роз’яснення норм права теоретики виділяють два основних види актів правотлумачення:
-  усні та письмові акти тлумачення;
-  акти офіційного і неофіційного тлумачення;
- акти нормативного та казуального тлумачення;
-  акти автентичного та делегованого тлумачення;
- загальні та спеціальні акти тлумачення.

За сферою дії можна виділити два види актів офіційного тлумачення:
-  усні та письмові акти тлумачення;
-  акти офіційного і неофіційного тлумачення;
- акти нормативного та казуального тлумачення;
-  акти автентичного та делегованого тлумачення;
- загальні та спеціальні акти тлумачення.

За колом осіб акти офіційного тлумачення поділяються на:
-  усні та письмові акти тлумачення;
-  акти офіційного і неофіційного тлумачення;
- акти нормативного та казуального тлумачення;
-  акти автентичного та делегованого тлумачення;
- загальні та спеціальні акти тлумачення.

Основні напрямки впливу актів правотлумачення на суспільні відносини та поведінку людей з метою їх впорядкування, та в ході яких виявляється їхня юридична природа, а також місце та роль в системі правових актів – це:
- завдання актів тлумачення;
- способи актів тлумачення;
- функцій актів тлумачення;
- призначення актів тлумачення;
- цілі актів тлумачення.

Вкажіть, сутність якої функції актів тлумачення норм права полягає в доведенні до відома адресатів інформації про напрямки регулювання суспільних відносин, про їхні права, обов’язки та відповідальність:
- інформаційної;
- орієнтаційної;
-) пізнавальної;
- виховної;
- регулятивної.

Вкажіть, яка з зазначених функцій актів правотлумачення не належить до загальносоціальних:
- інформаційна;
- орієнтаційна;
- пізнавальна;
- виховна;
- регулятивна.
Вкажіть, яка з зазначених функцій актів правотлумачення не належить до спеціально-юридичних:
- конкретизуюча;
- орієнтаційна;
- функція юридичної аргументації;
- охоронна;
- регулятивна.

Розташування основних елементів і зв’язків актів правотлумачення, які забезпечують збереження їх (актів) необхідних властивостей і функцій при впливі на них різноманітних внутрішніх і зовнішніх, об’єктивних і суб’єктивних чинників правової дійсності – це:
- структура актів правотлумачення;
- реквізити актів правотлумачення;
- система актів правотлумачення;
- будова актів правотлумачення;
- схема актів правотлумачення.

Не можна віднести до актів офіційного тлумачення:
-  постанови;
-  розпорядження ;
-  повідомлення;
-  листи;
-  накази.

Заперечують можливість коригування права в процесі тлумачення, пристосування його до нових умов життя:
- статичні теорії тлумачення;
- динамічні теорії тлумачення;
- органічні теорії тлумачення;
- природничі теорії тлумачення;
- абстрактні теорії тлумачення.

Як головні цінності розглядають динамізм, змінність змісту правових норм незалежно від волі законодавця, можливість пристосування права до нових умов життя:
- статичні теорії тлумачення;
- динамічні теорії тлумачення;
- органічні теорії тлумачення;
- природничі теорії тлумачення;
- абстрактні теорії тлумачення.

Президент України уповноважений здійснювати:
-) компетентне тлумачення;
- професійне тлумачення;
- автентичне  тлумачення;
- доктринальне тлумачення;
- делеговане тлумачення.

Тлумачення дійсного змісту правових норм, яке надає Президент, може оформлюватись у вигляді:
- законів;
- коментарів;
- постанов;
- наказів;
- указів і розпоряджень.

Офіційне тлумачення Кабінету Міністрів України отримує зовнішній вираз в:
- законах;
- коментарях;
- постановах і розпорядженнях;
- наказах;
- листах.


ТЕМА 5. ТЕХНІКА ТЛУМАЧЕННЯ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНІ


Природу, сутність і зміст діяльності Конституційного Суду України визначають:
- мета конституційного судочинства;
- методи конституційного судочинства;
- завдання конституційного судочинства;
- принципи конституційного судочинства;
- функціі конституційного судочинства.

Ставлення Конституційного Суду України до права як до особливої цінності, що є визначальною в усіх питаннях його діяльності сповна характеризує:
- принцип  незалежності;
- колегіальність і рівноправність суддів;
- принцип верховенства права;
- принцип повного та всебічного розгляду;
- принцип обґрунтованості рішень.

Завдяки якому принципу Конституційний Суд може реально здійснювати своє чи не найголовніше призначення ‒ бути на сторожі механізму балансу влад:
- принцип  незалежності;
- колегіальність і рівноправність суддів;
- принцип верховенства права;
- принцип повного та всебічного розгляду;
- принцип обґрунтованості рішень.

Відносно замкнений комплекс, який здійснюється Конституційним Судом України й учасниками процесу, а також має свої цілі, зміст, форму і способи прове¬дення, і який спрямований у сукупності з іншими на встановлення дійсного змісту норми Конституції ‒ це:
- мета конституційного судочинства;
- методи конституційного судочинства;
- завдання конституційного судочинства;
- принципи конституційного судочинства;
- стадія конституційного судочинства.

Остаточну необхідність тлумачення Конституції встановлює:
- Секретаріат Президента;
- Кабінет Міністрів;
- Верховна Рада;
- Конституційний Суд;
- Верховний Суд.

Згідно з Законом України «Про Конституційний Суд України» від 13 липня 2017 року до повноважень Суду не належить:
- вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
- офіційне тлумачення Конституції України;
- офіційне тлумачення законів України;
- надання за зверненням Верховної Ради України висновку про порушення Верховною Радою Автономної Республіки Крим Конституції України або законів України;
- вирішення питань про відповідність Конституції України та законам України нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим за зверненням Президента України згідно з частиною другою статті 137 Конституції України.

На відноситься до засад діяльності Конституційного Суду України:
- верховенство права;
- науковості;
- незалежності;
- колегіальності;
- гласності.
Згідно зі ст. 3 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13 липня 2017 року Суд діє відповідно до повноважень, визначених:
- Конституцією і законами України;
- чинним законодавством України;
- Конституцією України;
- Законом України «Про Конституційний Суд України»;
- системою нормативно-правових актів.

Згідно з Законом України «Про Конституційний Суд України» від 13 липня 2017 року у складі Суду діють:
- Велика палата, два сенати та шість колегій;
- Велика і Мала палати;
- Велика палата та два сенати;
- Сенат, кримінальна і цивільна палати, шість колегій;
- два сенати і шість колегій.

Вкажіть, які з документів не є формами звернення до Конституційного Суду:
- конституційне подання;
- конституційне клопотання;
- конституційне звернення;
- конституційна заява;
- конституційна скарга.

Подане до Конституційного Суду письмове клопотання щодо визнання акта (його окремих положень) неконституційними – це:
- конституційне подання;
- конституційне клопотання;
- конституційне звернення;
- конституційна заява;
- конституційна скарга.

Подане до Конституційного Суду письмове клопотання щодо офіційного тлумачення Конституції – це:
- конституційне подання;
- конституційне клопотання;
- конституційне звернення;
- конституційна заява;
- конституційна скарга.

Подане до Конституційного Суду письмове клопотання щодо перевірки на відповідність Конституції України (конституційність)  закону України (його окремих положень), що застосований в остаточному рішенні – це:
- конституційне подання;
- конституційне клопотання;
- конституційне звернення;
- конституційна заява;
- конституційна скарга.

Подане до Конституційного Суду письмове клопотання про надання висновку щодо відповідності Конституції України чинного міжнародного договору України для надання згоди на його обов’язковість – це:
- конституційне подання;
- конституційне клопотання;
- конституційне звернення;
- конституційна заява;
- конституційна скарга.

Подане до Конституційного Суду письмове клопотання про надання висновку щодо відповідності Конституції України (конституційності) питань, які пропонуються для винесення на всеукраїнський референдум за народною ініціативою – це:
- конституційне подання;
- конституційне клопотання;
- конституційне звернення;
- конституційна заява;
- конституційна скарга.

У конституційному поданні щодо офіційного тлумачення Конституції України зазначаються:
- суб’єкти, які вимагають офіційного тлумачення та причини звернення до Конституційного Суду;
- конкретні положення Конституції, які потребують офіційного тлумачення, та обґрунтування підстав, які спричинили потребу в тлумаченні;
- конкретні статті Конституції, які потребують офіційного тлумачення, та обґрунтування необхідності тлумачення;
конкретні норми Конституції, які потребують офіційного тлумачення, суб’єкти подання та підстави, які спричинили необхідність в тлумаченні;
конкретні положення Конституції та законів України, які потребують офіційного тлумачення, та підстави, які спричинили тлумачення.

Суб’єктами права на конституційне подання не є:
- Президент України;
- Верховний Суд;
- Кабінет Міністрів України;
- щонайменше 45 народних депутатів України;
- Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.

Вкажіть, яку дію не виконує Конституційний Суд з питань, пов’язаних з конституційним провадженням:
- ухвалювати рішення;
- надавати висновки;
- постановляти ухвали;
- видавати забезпечувальні накази;
- ухвалює постанови.

Рішення Конституційного Суду щодо офіційного тлумачення Конституції України ухвалює:
- Сенат;
- Велика палата;
- Мала палата;
- колегія суддів;
- спільно Велика Палата і Сенат.

Рішення Конституційного Суду щодо офіційного тлумачення Конституції України не містить:
- вступну частину;
- описову частину;
- мотивувальну частину;
- резолютивну частину;
- окрему думку Судді.

У вступній частині рішення Конституційного Суду щодо офіційного тлумачення Конституції України не зазначається:
- найменування рішення, дата і місце його ухвалення, номер;
- орган, який його ухвалив;
- склад суддів Конституційного Суду, які розглядали справу;
- суб’єкти конституційного подання;
- перелік учасників конституційного провадження.

У резолютивній частині рішення Конституційного Суду не зазначається:
- вимога конституційного подання ;
- акт, що його Суд визнав конституційним чи неконституційним, - у справі щодо конституційності акта;
- офіційне тлумачення положення Конституції України, щодо якого було подано конституційне подання, - у справі щодо офіційного тлумачення Конституції України;
- того, що рішення Суду є обов’язковим, остаточним і таким, що не може бути оскаржено;
- джерела, в якому рішення Суду має бути опубліковано.

Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність: 
- з дня офіційного опублікування рішення Конституційного Суду про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення;
- з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення;
- з дня офіційного оприлюднення рішення Конституційного Суду про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення;
- з дня набрання чинності рішення Конституційного Суду про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення;
- з дня введення в дію рішення Конституційного Суду про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Офіційну позицію Конституційний Суд викладає:
- у резолютивній частині рішення, висновку;
- у мотивувальній частині рішення, висновку;
- у мотивувальній та/або резолютивній частині рішення, висновку;
- у мотивувальній або резолютивній частині рішення, висновку;
- у мотивувальній та резолютивній частині рішення, висновку.

Засади діяльності Конституційного Суду можна поділити на:
- організаційні та компетенційні;
- офіційні та неофіційні;
- нормативні та казуальні;
- організаційні та мотиваційні;
- діяльні сні та документальні.

Не можна вважати межами діяльності Конституційного Суду:
- котрі зумовлені застосуванням КСУ власних рішень у попередніх справах;
- котрі зумовлені застосуванням принципів права і передусім верховенства права;
- котрі зумовлені окремими думками суддів;
- котрі зумовлені застосуванням КСУ практики ЄСПЛ;
- котрі зумовлені аполітичною природою Суду.

Засобами тлумачення Конституції України є:
- матеріальні об’єкти – носії значущої для тлумачення інформації, за допомогою яких Конституційний Суд встановлює зміст юридичної норми;
- електронні носії інформації щодо питання, яке потребує тлумачення;
- матеріальні об’єкти, які дають змогу Конституційному Суду здійснювати провадження по конкретній справі;
- передбачені Законом України «Про Конституційний Суд України» матеріальні об’єкти конституційного провадження;
- передбачені Законом України «Про Конституційний Суд України» матеріально-технічні об’єкти, необхідні для забезпечення належної якості тлумачення.

Не відносяться до засобів тлумачення Конституції залежно від ступеня потрібності:
- необхідні основні;
- необхідні додаткові;
- факультативні;
- факультативні основні;
- факультативні додаткові.

До необхідних основних засобів тлумачення Конституції відносяться:
- текст Конституції;
- тексти законів про внесення змін до Конституції;
- попередню практику тлумачення аналогічного за змістом положення чи тієї самої юридичної норми Конституції України;
- тексти скасованих положень Конституції;
- досвід зарубіжних інституцій конституційного судочинства.

До необхідних додаткових засобів тлумачення Конституції відносяться:
-текст Конституції;
- тексти законів про внесення змін до Конституції;
- попередню практику тлумачення аналогічного за змістом положення чи тієї самої юридичної норми Конституції України;
- тексти скасованих положень Конституції;
- досвід зарубіжних інституцій конституційного судочинства.

До факультативних засобів тлумачення Конституції відносяться:
- текст Конституції;
- тексти законів про внесення змін до Конституції;
- попередню практику тлумачення аналогічного за змістом положення чи тієї самої юридичної норми Конституції України;
- тексти скасованих положень Конституції;
- досвід зарубіжних інституцій конституційного судочинства.

Система способів, засобів, прийомів та правил офіційного роз’яснення норм Основного закону, спрямованих на забезпечення їх однакового розуміння всіма суб’єктами права – це:
- технологія тлумачення Конституції;
- стратегія тлумачення Конституції;
- техніка тлумачення Конституції;
- тлумачення Конституції;
- методика тлумачення Конституції.

Фундаментальні, імперативні положення, що забезпечують ефективність, якість, єдність і доцільність інтерпретаційного процесу, перебувають у тісному взаємозв’язку та спрямовують пізнавальну діяльність інтерпретатора – це:
- методи тлумачення Конституції;
- принципи тлумачення Конституції;
- функції тлумачення Конституції;
- способи тлумачення Конституції;
- доктрини тлумачення Конституції.

До логічних законів, на основі яких будується тлумачення Конституції, не належить:
- закон тотожності;
- закон несуперечності;
- закон виключення третього;
- закон достатньої підстави
- закон оперування поняттями.

У встановленні змісту, значення окремих слів, структури слова, способів вираження граматичних значень полягає:
- лексичний етап тлумачення Конституції;
- синтаксичний етап тлумачення Конституції;
- граматичний етап тлумачення Конституції;
- мовний етап тлумачення Конституції;
- пунктуаційний етап тлумачення Конституції.

На якому етапі тлумачення Конституції відбувається пошук значення фраз, аналізуються способи поєднання слів і речень:
- лексичний етап тлумачення Конституції;
- синтаксичний етап тлумачення Конституції;
- граматичний етап тлумачення Конституції;
- мовний етап тлумачення Конституції;
- пунктуаційний етап тлумачення Конституції.

Вкажіть, з яким способом тлумачення Конституції найтісніше пов'язаний логічний спосіб:
- телеологічний;
- мовний;
- історичний;
- порівняльний;
- системний.

Вкажіть, який спосіб тлумачення Конституції найчастіше згадується в рішеннях Конституційного Суду згідно зі статистичними даними:
- телеологічний;
- мовний;
- історичний;
- порівняльний;
- системний.

Сукупність прийомів, за допомогою яких встановлення змісту норм Коснтитуції відбувається, виходячи з умов й обставин їх виникнення – це:
- телеологічний спосіб тлумачення Конституції;
- мовний спосіб тлумачення Конституції;
- історичний спосіб тлумачення Конституції;
- порівняльний спосіб тлумачення Конституції;
- системний спосіб тлумачення Конституції.

Судові органи України в процесі правозастосування уповноважені на надання:
- автентичного тлумачення;
- офіційного казуального тлумачення;
- делегованого тлумачення;
- нормативного тлумачення;
- компетентного тлумачення.

Єдиним органом конституційної юрисдикції, який вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів до Конституції України й дає її офіційне тлумачення є:
- Секретаріат Президента;
- Кабінет Міністрів;
- Верховна Рада;
- Конституційний Суд;
- Верховний Суд.

Здійснення конституційного контролю шляхом перевірки конституційності законів і тлумачення Конституції є функцією:
- Секретаріата Президента;
- Кабінета Міністрів;
- Верховної Ради;
- Конституційного Суду;
- Верховного Суду.

Кількість суддів Конституційного Суду України:
- 12;
- 18;
- 6;
- 24;
- 16.