Відбулася Всеукраїнська науково-практична конференція «Актуальні проблеми інтелектуального, інформаційного та ІТ права».

25.05.2019 | 09:54

17-18 травня 2019 року на юридичному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка відбулася Всеукраїнська науково-практична конференція «Актуальні проблеми інтелектуального, інформаційного та ІТ права». Організатори конференції: кафедра інтелектуальної власності, інформаційного та корпоративного права ЛНУ імені Івана Франка, Центр дослідження інтелектуального права та Львівська правнича школа.

У конференції взяли участь провідні науковці в галузі права інтелектуальної власності, інформаційного та ІТ права, судді, патентні повірені, адвокати, представники органів державної влади та органів місцевого самоврядування: зокрема, науковці Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Науково-дослідного інституту інформатики і права Національної академії правових наук України, Національного університету «Києво-Моглилянська академія», Національного університету «Одеська юридична академія», Київського інституту інтелектуальної власності та права Національного університету «Одеська юридична академія»,Міжнародного інституту менеджменту (МІМ-Київ), Східноєвропейського національного університету ім. Лесі Українки, Національного аерокосмічного університету ім. М.Є. Жуковського «Харківський авіаційний інститут», Хмельницького університету управління та права, Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького, Навчально-наукового юридичного інституту ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника», Українського Католицького Університету, Львівського національного університету імені Івана Франка та інших навчальних закладів.

Учасників конференції привітав заступник декана юридичного факультету ЛНУ імені Івана Франка доцент Стецик Н.В. Він наголосив на актуальності й важливості проведення відповідногозаходу з огляду на стрімкий розвиток інформаційних технологій та необхідність забезпечення належної правової охорони прав інтелектуальної власності й інформаційних прав, які набуваються і здійснюються з використанням цифрового середовища. Заступник декана побажав учасникам конференції плідної дискусії, результати якої зможуть бути використані для удосконалення чинного законодавства України, зокрема, в контексті приведення останнього у відповідність до стандартів ЄС.

Доповіді учасників стосувалися як загальнотеоретичних проблем права інтелектуальної власності, інформаційного та ІТ права, так і прикладних проблем правозастосування у сфері авторського права, патентних прав, засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, договорів у сфері права інтелектуальної власності, процесуальних особливостей розгляду спорів інтелектуальної власності, здійснення інформаційних та авторських прав у цифровому середовищі тощо.

Так, професор кафедри цивільного права Київського національного університету імені Тараса Шевченка Кохановська О.В. під час своєї доповіді розглянула основні аспекти інформаційного приватного права, зосередивши особливу увагу на важливості дослідження інформаційних відносин у цифровому середовищі.Вчена наголосила на необхідності розрізнення інформаційного приватного права та інформаційного публічного права. Водночас було запропоновано визначати інформаційне приватне право як комплекс норм, які, перш за все, належать до цивільного права, а в широкому сенсі – до всіх галузей, які мають приватно – правове коріння.Кохановська О.В. також звернула увагу учасників конференції на низку питань, пов’язаних із управлінням особистою інформацією в цифровому середовищі: що таке так звана «цифрова смерть» з точки зору права, зокрема, приватного права; чим є з точки зору права «цифрове середовище»; яким чином «смерть у цифровому середовищі» пов’язана із фізичною смертю офлайн. Значну увагу було приділено питанню права «бути забутим» у контексті інформаційного приватного права. Серед характеристик останнього вчена виокремила здатність відповідного права допомогти приховати інформацію, яка становить публічний інтерес, що є загрозою не лише для свобод людини і громадянина, але й для інформаційної безпеки яктакої.

Доцент кафедри цивільного права Навчально-наукового юридичного інституту ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника» Стефанишин Н.М. доповіла про проблему цивільно-правового регулювання штучного інтелекту. Важливе місце було відведено аналізу положень Резолюції щодо цивільно-правового регулювання робототехніки з відповідними Рекомендаціями для Європейської Комісії, ухваленої Європейським Парламентом 16 лютого 2017 року. Як наголосила вчена, остання є чи не єдиним у світі документом, що вирішує окремі питання регулювання відносин, повязаних із використанням штучного інтелекту. Проаналізувавши норми Резолюції щодо цивільно-правового регулювання робототехніки, Стефанишин Н.М. зазначила, що відповідні положення лише поверхово вирішують низку питань, проте Європарламент у вказаному документі зазначив, що в майбутньому у спеціальних Рекомендаціях та висновках врегульовуватимуться питання пов’язані з штучним інтелектом у правовому полі. Не менш важливим питанням, дослідженню якого була присвячена доповідь, стало забезпечення правового регулювання відносин штучного інтелекту в Україні. Завдяки детальному аналізу чинного цивільного законодавства вчена дійшла висновку, що штучний інтелект на сьогодні можна розглядати лише як об’єкт права інтелектуальної власності, але не в якості суб’єкта цивільних правовідносин. Щоправда, об’єктивна реальність та науково-технічний прогрес, на її думку, дають змогу припустити наділення штучного інтелекту певними правами та обов’язками в майбутньому.

З доповіддю, присвяченою ліцензійній музиці, виступив голова організації колективного управління «Менеджмент інтелектуальної власності» Віденєєв О.І. Зокрема, ним було звернено увагу на те, що порядок публічного виконання музичних недраматичних творів в громадських закладах суттєво змінився після набуття чинності Законом України 2415-VIII від 15.05.2018 р. «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського (або) суміжних прав». Доповідач зазначив, що з 22.07.2018 року Законом введено три типи колективного управління правами та обмеження на їх здійснення в залежності від визначеної Законом сфери колективного управління: добровільне, обов’язкове і розширене.Крім того, він наголосив, що організації колективного управління, які існували до прийняття Закону, здійснювали свою діяльність на підставі статей 43, 47, 48, 49 Закону «Про авторське право і суміжні права», після постановки на облік. Натомість відповідно до перехідних положень Закону «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського (або) суміжних прав». положення статті 47 (крім частини 1, до якої внесені зміни), статті 48 та 49 Закону «Про авторське право і суміжні права» було виключено. Відтак, сфера діяльності та функцій колишніх ОКУ тепер залишилися без нормативного врегулювання – тут утворився до появи нових акредитованих ОКУ правовий вакуум. Підсумовуючи, Віденєєв О.І. зазначив, що до визначення акредитованої ОКУ жодний заклад торгівлі, громадського харчування тощо не має легальної можливості використовувати будь-які твори (необмежений репертуар) незалежно від того, з ким було раніше укладено Договір, а може використовувати твори виключно з репертуару правовласника, з яким укладено ліцензійний договір та на які правовласник володіє всіма авторськими та суміжними правами.

Про основні аспекти діяльності Антимонопольного комітету України щодо недобросовісної конкуренції доповіла представник Львівського обласного територіального відділення АМКУ Герасимук О.В. Також з доповіддю, присвяченою праву на поширення інформації, виступила професор кафедри інтелектуальної власності, інформаційного та корпоративного права Львівського національного університету імені Івана Франка Ромовська З.В.

Доцент кафедри інтелектуальної власності, інформаційного та корпоративного праваЛьвівського національного університету імені Івана Франка Тарасенко Л.Л. доповів про особливості охорони прав інтелектуальної власності на фірмовий стиль («trade dress»). Доповідач наголосив, що національне законодавство не виділяє такого поняття як фірмовий стиль субєкта господарювання. Натомість законодавство країн ЄС та США оперує таким поняттям як «trade dress». Останнє включає в себе торговельну марку, яка «одягнена» у певний фірмовий стиль. Було звернено увагу на те, що «trade dress», на відміну від знака для товарів і послуг та комерційного найменування, є непоіменованим засобом індивідуалізації суб’єкта господарювання, який досить часто застосовується у підприємницькій діяльності. Доповідач також окреслив основні підходи щодо правової охорони фірмового стилю «trade dress»: як знак для товарів і послуг; як об’єкт авторського права (наприклад, дизайн приміщення); як промисловий зразок (завдяки цьому окремі елементи дизайну приміщення підлягають правовій охороні); та як вид недобросовісної конкуренції, шляхом патентування. Серед основних характеристик фірмового стилю («trade dress») було виокремлено те, що це унікальний та оригінальний стиль у певній сфері діяльності, який індивідуалізує товари або послуги певного суб’єкта господарювання. Крім того, це новий комерційний стиль, який відрізняється від інших, уже існуючих, і цим індивідуалізує товари і послуги суб’єкта господарювання. Підсумовуючи, Тарасенко Л.Л. зазначив, що фірмовий стиль («trade dress») – це більше, ніж просто знак для товарів і послуг, адже він посилює торговельну марку, «одягає» її, шляхом надання їй певного фірмового стилю. Відтак національне законодавство потребує вдосконалення у цій сфері. Зокрема, доповідачем було відзначено необхідність закріплення в Законі України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» або у ЦК України відповідних законодавчих положень, які визначать правовий режим фірмового стилю («trade dress»).

Магістр юридичного факультету Східноєвропейського національного університету ім. Лесі Українки Райниш Н.Р. виступила із доповіддю, присвяченою правовим аспектам загального регламенту про захист персональних даних. Доповідачем було відзначено, що створення дієвої системи захисту персональних даних є одним із міжнародних зобов’язань України перед Європейським Союзом. Проте, якщо ще до недавнього часу національне законодавство у цій сфері було наближене до європейського, то від 25 травня 2018 року відбулись комплексні зміни в законодавстві Європейського Союзу. Ці зміни пов’язані насамперед із введенням в дію Загального регламенту про захист даних. Незважаючи на той факт, що Україна не є державою-членом Європейського Союзу, Регламент в певних випадках поширюється і на суб’єктів за межами ЄС. Насамперед, Регламент GDPR стосується українських компаній, які мають постійну присутність в ЄС, наприклад, через філії, представництва. Крім того, як наголосила доповідач, вимоги GDPR поширюються також на ті українські компанії, які не засновані в ЄС, але здійснюють обробку персональних даних суб’єктів, які знаходяться в Європейському Союзі, якщо їхня діяльність пов’язана з продажом товарів чи надання послуг таким суб’єктам, незалежно від того, чи вимагається від суб’єкта оплата за товари чи послуги. Проаналізувавши основні принципи обробки персональних даних, закріплені у GDPR,доповідач зазначила, що національне законодавство в сфері захисту персональних даних не відповідає вимогам останнього як у частині визначення та розуміння основних термінів, так і в частині процедури здійснення захисту таких даних.Невиконання відповідних положень загрожує не тільки санкціями, але і дійсно значною втратою потенціальних та уже існуючих клієнтів йпартнерів.

З доповіддю про право на захист персональних даних виступила завідувач кафедри інтелектуальної власності, інформаційного та корпоративного права Львівського національного університету імені Івана Франка, професор Яворська О.С. Вчена наголосила на важливості того, щоб кожному суб’єктивному праву особи кореспондував відповідний обов’язок володільця чи розпорядника персональних даних. За невиконання таких обов’язків має слідувати не тільки цивільна відповідальність у формі відшкодування завданих збитків, розмір яких ще потрібно довести, а й публічна відповідальність у формі штрафів та засобів кримінального характеру.Доповідач відзначила той факт, що рішучі кроки у цьому напрямі вже зроблено в ЄС. Так, 27 квітня 2016 року прийнято Регламент Європейського Парламенту і Ради про захист фізичних осіб у зв’язку з опрацюванням персональних даних і про вільний рух таких даних, та про скасування Директиви 95/46/ЄС (Загальний регламент про захист даних – GDPR). Було звернено увагу на те, що хоч Директиви та Регламенти ЄС не є обов’язковими для України, опосередковано їхні приписи використовуються як досвід для формування національної законодавчої бази. Особливу увагу в контексті аналізу ключових положень Регламенту було приділено жорстким санкціямштрафам (ст. 83 Регламенту). На думку вченої, такий підхід засвідчує як про серйозність проблем, пов’язаних із захистом персональних даних, так і про серйозність намірів у їх подоланні.

Питанню захисту персональних даних було присвячено також доповідь доцента кафедри права Національного аерокосмічного університету ім. М.Є. Жуковського «Харківський авіаційний інститут» Каткової Т.Г. Зокрема, доповідач наголосила на основних аспектах адміністративної відповідальності за правопорушення у цій сфері відносин. Доповідач також звернула увагу на типові помилки, яких припускаються при роботі з персональними даними, серед яких: 1) розміщення персональних даних у вільному доступі у мережі Інтернет; 2) розголошення персональних даних у відповіді на запит без згоди суб’єкта персональних даних; 3) протиправна відмова в наданні соціальної допомоги у разі не отримання згоди на обробку персональних даних; 4) направлення органами державної влади запитів до державних органів іноземних держав; 5) передача персональних даних фінансовими державними органами та установами третім особам. На думку Каткової Т.Г., основною проблемою притягнення до адміністративної відповідальності є архаїчність та застарілість положень КУпАП. Таким чином, було зроблено висновок про необхідність перегляду положень національного законодавства щодо адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері захисту персональних даних в Україні. Зокрема, доповідач наголосила на доцільності застосування європейського досвіду та вимог General Data Protection Regulation (GDPR) для удосконалення механізму адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері захисту персональних даних в Україні.

Доцент кафедри права Національного аерокосмічного університету ім. М.Є. Жуковського «Харківський авіаційний інститут» Гуцу С.Ф. доповіла про державний контроль інформаційного простору в мережі Інтернет. Доповідач зазначила, що спроби влади впродовж 2014-2018 років вирішити проблематику інформаційних такібератак призвели до появи низки законопроектів, спрямованих на блокування Інтернет-сайтів та фільтрування інформації в Інтернеті. Однак головною особливістю сфери регулювання Інтернету в Україні було відзначено відсутність системного підходу держави до питання доступу до мережі Інтернет, її використання і обмеження (блокування і фільтрація). Доповідач наголосила, що події останніх років свідчать про те, що нормотворчість, як національних, так і міжнародних рівнів «не встигає» за розвитком інформаційних технологій. Адже в той час поки обговорюються і виписуються норми/правила/стандарти для існуючих відносин, з’являються нові питання й проблеми, пов’язані з глобальною мережею.

Про окремі аспекти захисту прав журналістів в Україні доповів викладач кафедри конституційного,міжнародного та адміністративного права, ДВНЗ «Прикарпатський національний університет ім. Василя Стефаника» Федорончук А.В. Проналізувавши законодавчу базу, яка регулює інформаційну сферу, доповідач відмітив, що законодавець у декількох законах передбачив норми, які захищають права як звичайних громадян, так і професійних журналістів від посягань на свободу висловлювання думок, отримання інформації, від переслідування за висловлювання ідей. Однак, типовими видами порушення прав журналістів залишаються: перешкоджання доступу до публічної інформації; цензура; заборона доступу до відкритих заходів; перешкоджання здійсненню журналістів письмових, аудіо- чи відеозаписів із використанням необхідної техніки; викрадення журналістів, фізичне насильство, допити, тортури. Відтак, доповідач наголосив, що журналісти потребують спеціального правового захисту, а тому вдосконалення правового регулювання діяльності журналістів щодо запобігання їх законній професійній діяльності має бути одним із першочергових завдань держави в умовах розвитку інформаційного суспільства. Водночас було відзначено окремі кроки, здійснені в напрямку реалізації останнього. Серед них внесенння змін до законодавчих положень, які визначають, що таке цензура і чи можуть в Україні використовуватися подібні методи регулювання ЗМІ. Крім того, з метою врегулювання відносин, які виникають у процесі здійснення журналістом своєї професійної діяльності, встановлення гарантій цієї діяльності, відповідальності за порушення законодавства про захист професійної діяльності журналіста Держкомітетом телебачення і радіомовлення України розроблено проект Закону України «Про захист професійної діяльності журналістів».

З доповіддю про особливості функціонування інституту державних інспекторів з питань інтелектуальної власності як субєктів державного нагляду (контролю) у сфері інтелектуальної власності виступив викладач кафедри конституційного, міжнародного та адміністративного права, ДВНЗ «Прикарпатський національний університет ім. Василя Стефаника» Зінич Л.В. Доповідач наголосив, що інститут Державних інспекторів з питань інтелектуальної власності запроваджений ще у 2002 році, метою його створення є здійснення нагляду за законністю використання суб’єктами господарювання об’єктів інтелектуальної власності. Однак тільки у 2018 році при Кабінеті Міністрів України розпочала роботу Рада з питань інтелектуальної власності, яка на своєму першому засіданні обговорила можливість створення нового інституту державних інспекторів з питань інтелектуальної власності. Проаналізувавши права й обовязки останніх, доповідач дійшов висновку, що державні інспектори з питань інтелектуальної власності як суб’єкти державного нагляду (контролю) за сферою інтелектуальної власності наділені досить значними контрольними повноваженнями, та їх діяльність детально регулюється нормами чинного законодавства. Відтак, на думку Зінича Л.В., державні інспектори на сьогодні перестають бути тільки суб’єктами, які наділені контрольними функціями, але й стають суб’єктами здійснення профілактики та реагування на правопорушення у сфері інтелектуальної власності.

За результатами проведення конференції було видано Збірник матеріалів конференції ZBIRNYK_III_konf.lviv.17_05_2019

Учасники конференції одностайно констатували важливість подальшого проведення таких заходів, які спрямовані на прикладні дослідження проблематики ІТ права, права інтелектуальної власності та інформаційного права.